Мотиви громадянської лірики Б. Грінченка. Про характер поетичної творчості Б. Грінченка можна говорити багато, бо вона заснована на «живій крові і нервах» автора, на його відвертому служінні своему народові.

Низку поезій Б. Грінченко побудував за принципом конфліктного протисто-нння: вільна творчість — і вимоги розуму, громадянського обов’язку. Борис Грінченко не допускав альтернативи, компромісів. Так «розправляється» поет з принадами кохання в поезії «Блискучії зорі, небесні світила», де остаточний вибір він шійснює без вагань:

О зорі, трояндо і мила єдина!

Все серце в крові:

В неволі ще досі вся наша країна, —

Невільниці й ви!

І все ж мотиви лірики Б. Грінченка глибоко патріотичні й соціальні. Не може бути вищої та почеснішої теми для письменника, як мобілізуюча сила художньоого слова. Українська мова виробляє народну свідомість, підносить, зміцнює

«…дух, пособляє… ставати мужнім, сміливим, …певним в своїх надіях на гідну будущину!»

Де б не був Б. Грінченко, він завжди намагався вирватися із чужомовного оточення і селився там, де можна було «словом своїм рідним перемовитися, …рідну пісню почути». Збираючи фольклор, письменник збагачує багатобарвністю рідного слова свої поезії.

Фундаментальне чотиритомне зібрання Грінченка вражає науковою класифікацією і систематизацією. «Етнографічні матеріали…» об’єднували різноманітні жанри: міфологічні легенди, казки, анекдоти, прикмети, повір’я, приказки та загадки.

У пошуках свого творчого шляху митець доходить висновку, що головне для нього — це «Україна. В цьому слові для мене все».

У творчості Б. Грінченко завжди виявляв таку рідкісну невтомність і самозречення, що з певним правом міг сказати:

Скільки поту свого я пролив,

Скільки сили я там положив!

Та дарма! Бо поорана нива

Нам давала багатії жнива.

Борис Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палка любов до рідної землі, до свого народу змушувала його «силуватися, знаходити іскру там, де, здавалось, була сама темрява». Саме такими променями справжнього народного «я» були його ліричні збірки «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Хвилини» тощо.

Життя і діяльність Б. Грінченка й досі для багатьох поколінь служить дієвим прикладом подвижництва на теренах розвитку української національної культури. Мабуть, найвлучніше сказав про нього український письменник М. Чернявський: «Більше працював, ніж жив». Так, прожив Б. Грінченко всього сорок сім років, але праця для нього була найвищим сенсом, покликанням його життя.

Постать невтомного трудівника, що беззавітно віддав усі сили і час вітчизняній культурі, по праву може стояти поруч із такими видатними корифеями української нації, як Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка.