Моя бабуся. У всіх бабусі як бабусі. У них є хатинки в селах, дачі, городи, садки, інколи кури, корови, інша худоба. Мої подруги багато розповідають про те, як вони вліт­ку гостювали у своїх бабусь, пасли кіз або бавилися з кішкою чи песиком, збира­ли ягоди чи фрукти, ходили до річки. Але мені так не пощастило.

Моя бабуся мешкає в місті, неподалік від нас. І вона зовсім не схожа і не хоче бути схожою на інших бабусь. Вона ніколи не пов’яже хустинку на голову, не сплете мені шкарпетки, не посидить із сусідками на лавочці. Вона вважає, що мо­лода, хоча їй вже 47 років! Вона може надягти яскраву сукню та піти гуляти з по­другами. Або поїхати сама за кордон, незважаючи на те, що у її віці може раптом заболіти серце. Вона завжди весела і в гарному настрої. Замість варення або ква­шеної капусти вона приносить нам у подарунок квіти: троянди, орхідеї. Ніколи не пече пиріжків чи тортів. Каже, що вони не корисні для фігури.

Вона дуже гарна і ні на кого не схожа. Мені з нею завжди цікаво, вона водить мене до театрів, на екскурсії, радить, які книжки почитати, яку сукню одягти. Тож моя бабуся саме така, і такою я її люблю. Вона дуже добра та цікава людина. А те, що вона не подарувала мені тих бабусиних радощів, про які розповідають мої по­други, не має значення. Мені інша бабуся не потрібна.