Мова квітів. Хлопець виглядав дуже розгубленим. Він стояв посеред квіткового ринку, дивився на всі боки — на його обличчі була невпевненість. Імовірно, він збирався вибирати квіти для своєї дівчини, але просто не знав, що обрати. Я йшов за бабусею (ми саме прийшли на квітковий ринок купити квітів для її подруги, в якої сьогодні ювілей), але дивився на юнака — навіть перечепився через щось на асфальті, так сильно привернув мою увагу цей хлопець. Власне, я добре його розумів: я теж нічого не тямлю у квітах, у тому, як їх обирати, які дарувати і з якої нагоди…

От моя бабуся — справжній знавець етикету, в тому числі і квіткового. Вона впевнено крокувала до червоних та помаранчевих герберів — по-перше, її подруга дуже любить ці квіти, по-друге, вони щось там означають (я навіть не можу запам’ятати усіх цих квіткових секретів!). Тим часом жінки, що продавали свій різнокольоровий ароматний товар, почали пропонувати юнакові різні варіанти — на його обличчі відбився справжнісінький відчай. Здавалося, він зараз просто втече звідси! Коли я втретє перечепився — уся моя увага була прикута хлопця — бабуся незадоволено запитала, що заважає мені дивитися під ноги. Я вказав їй на юнака й стисло розповів про свої спостереження. «О, ну це легко виправити!» — посміхнулася бабуся, і змінила наш курс: до цього він був спрямований до герберів, а тепер — просто до юнака.

— Доброго ранку, юначе. Мабуть, ця дівчина дуже дорога для вас? — почала бабуся розмову. Хочу зазначити, що вона настільки тепла й привітна людина, що люди ну просто не можуть не зреагувати на неї. Мало того, що її дуже люблять і поважають всі мої друзі, часом вона викликає у людей більше довіри, ніж найближчі. Іноді, зізнаюсь, я навіть ревную.

Тим часом юнак, почервонівши, почав розповідати. Виявляється, він нещодавно познайомився з чудовою дівчиною. «Вона така скромна, ми тільки приятелюємо. я боюсь якось її образити, просто хочу, щоб вона знала… Ну, вона така, така… Ну, вона дуже вихована, така незвичайна» — він просто танув від власної розповіді і постійно збивався. Моя бабуся розуміла його без слів — іноді мені здається, що вона вміє читати думки.

— Нам потрібні троянди! — впевнено заявила бабуся. — Але в жодному разі не червоні, цього ще не вистачало. Нам потрібні білі і рожеві троянди, білих більше, — обернулася вона до жінки-продавця, одночасно пояснюючи юнакові, що червоні троянди означають пристрасть і палке кохання, а от білі і рожеві — ніжність. приязнь, чистоту. — І не здумайте дарувати жовті, бо це символ ревнощів і скорої розлуки, — продовжувана вона.

На обличчі хлопця відобразилося невимовне полегшення. На його місці я б теж зрадів, якби мені допомогли у такій непростій справі. Він ставив ще багато питань про мову квітів, а бабуся прочитала таку неперевершену лекцію, що навіть покупці біля сусідніх яток заслухалися.

Поки тривала бесіда, у руках дівчини-продавця народився справжній витвір мистецтва: білі і рожеві невеличкі троянди розмістилися серед вишуканих акуратних гілочок якоїсь рослинки — симетрично й одночасно так природно — трохи великого листя схожого на папороть по боках і ніжні тонкі білі й коралові стрічки, що дуже гармонійно поєднувалися з квітами… Усе це диво перейшло до рук юнака. З хвилину він не знав, що сказати від захвату.

— Дуже, дуже вам дякую! Ви мене врятувати! — звернувся він до моєї бабусі.

— Нема за що, — посміхнулася вона. — А хочете, я відкрию вам головний секрет мови квітів? Мовою квітів можна сказати багато чого, але найголовніші слова квіти ніколи не скажуть за вас, їх маєте сказати ви самі!

— Здається, я вас розумію… — відповів юнак і, замріяний, пішов. А я відчув неймовірний приплив гордості за свою чудову бабусю!