Мова — це душа народу. Це проста і разом з тим правдива істина. Якщо забувається мова, то народ, який користувався нею, зникає. Але не фізично, а морально.

Українська мова — одна з найкрасивіших і наймилозвучніших мов світу. Вона прийшла до нас від наших прадідів, збагатившись і відшліфувавшись протягом багатьох століть. І, як дорогий алмаз, засяяла на устах кожного українця в умовах незалежності.

Письменники і поети всього світу захоплюються українською мовою. Багата і барвиста мова українського народу. У піснях, казках, прислів’ях і приказках — життя і мудрість народу, його характер, мрії про щастя.

Відомо, що мова кожного народу — явище давнє, її коріння сягають у доісторичні часи. Вона є найкращим наслідком духовної діяльності багатьох поколінь. Нації без мови не існують, як не існує мови без націй.

Національна мова — це здобуток культури певного народу і водночас здобуток культури всього людства.

Коли ж народ сам через свою несвідомість чи під тиском певних обставин перестає плекати й обороняти найважливіше — рідну мову, зрікається найцінніших скарбів, здобутих предками, він стає на шлях виродження.

Мова — скарбниця духовності народу, основа культури нації. Це найбільший її скарб. І відбирати її в людини чи народу — це відібрати все минуле і сучасне, а може, навіть майбутнє.

Доля українського народу сумна і героїчна водночас. Але, незважаючи на численні перешкоди і лихоліття, мова наша, як і народ, все ж таки вистояла.