Мотиви свободи і щастя у книжці Сковороди . Сковорода був видатним філософом-гуманістом. Його творчість, починаючи з циклу «Сад божественних пісень», пройнята ідеєю людської рівності; критикою паразитизму експлуататорських класів, любов’ю до «людей праці», полум’яним патріотизмом. Високі моральні якості людини виявляються у Добрих вчинках. А добрі вчинки — в мудрості, бо й сама мудрість є джерелом усіх доброчесностей. Тому збірка «Сад божественних пісень» є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора. Мислитель добре розумів убогість і станову обмеженість панівної феодальної моралі, бачив, що істини феодалізму є бар’єром на шляху розвитку людини, її природних здібностей і талантів. Г. Сковорода дійшов висновку, що щастя треба шукати в нас самих. Усякий мусить пізнати свою натуру, свої нахили. І щастя можна придбати, будуючи життя на вічному, а не на тлінному. Український мислитель у збірці багато уваги зосередив на думці, шо людина повинна бути вільною, щоб реалізувати свої можливості. Свобода — це вищий дар і благо людини, вони притаманні їй самій за самою природою речей, але через злу волю відняті в неї гнобителями та експлуататорами. Сам Сковорода свободу називав «головною мірою» у своєму житті; вважав це основною метою, до якої повинні прагнути трудящі люди. Бо кожен мусить бути гідним свого справжнього призначення — творити своє власне і загальне щастя.