Мотиви поетичної творчості Богдана Лепкого. Із чорноземного Поділля прийшов у рідну літературу талановитий поет і прозаїк Богдан Лепкий. Це благословенний, щедрий край, овіяний легендами. Сам поет писав про нього в одному зі своїх ранніх віршів— «Заспів»:

Колисав мою колиску

Вітер рідного Поділля

І зливав на сонні вії

Степового запах зілля.

А уособлювало це Поділля мальовниче село Крегулець. Богдан Лепкий охопив своїм художнім зором, чуйним поетичним серцем усю Україну і примножив її духовні цінності. В іншому вірші — «Сповідь землі» — поет говорить про єдність своєї письменницької долі з подільським краєм, з тихими полями, де він народився:

Така ніч наших сірих есь спіль

Мене на світ родила

І весь смуток, ввій біль

На серце положила.

Читач бачить перед собою митця, муза якого живилася тихим смутком подільських сіл, красою карпатських гір, дзвоном Черемоша. Безперечно, поезія Б. Лепко-го — небуденна подія в українській літературі. Поетична творчість «найпопулярні-шої постаті на Галицькому фунті» охоплює багато явищ: історичне минуле України, національно-визвольну боротьбу нашого народу, його морально-етичні пошуки, духовно-культурний розвиток, звичаї, традиції тощо. Особливе місце, на мою думку, посідають його поезії, де Б. Лепкий — тонкий лірик меланхолійного складу і проникливий співець природи. Яскраві риси його ліричного таланту виявились у збірці «З-над моря». Ці вірші були написані після подорожі поета до Адріатичного моря. Усім серцем прихилився він до могутньої стихії моря, відчув її глибинну силу. Величність, вічну мінливість моря поет розкриває в контексті стихій неба і землі:

Бушують, гудуть і піняться

Розбурхані хвилі на морі.

Задивлені в пропасть бездонну,

Спокійно горять ясні зорі.

Це новий і прекрасний світ, відкритий в його душі. Море — органічна частка иеликої природи, так само, як і подільська земля, карпатські ліси, навіває поетові тяжкі думи про долю народу. У багатьох віршах Б. Лепкий у стилі романтиків порушує проблеми людської долі, вдається до роздумів:

О, подумай, серце моє,

Чим ти є супроти світу,

Проти горя світового

Чим є твій маленькій біль.

Туга — це домінуючий настрій багатьох віршів, це та «перебендівська» основа, що «Заспіває, засміється. А на сльози зверне». Незважаючи на моменти безнадії, туги й суму, у творах Б. Лепкого пробиваються бадьорі, оптимістичні настрої:

Гать будуйте кріпку і велику…

Щоб ми у багні не застрягли,

Та щоб онуки дідів не прокляли…

Мені здається, що саме ці рядки визначили оригінальність та самобутність поетичної творчості Б. Лепкого, яка є цінним надбанням української літератури.