— Чим я, рукавичка знатної дами, що жила у сиву давнину — в епоху лицарів — могла бути цікавою для людей, що живуть в епоху космічних польотів? Мабуть, я не помилюсь, коли скажу, що за будь-які часи людям властива цікавість. І хто ж залишиться байдужим до історії юної красуні Кунігунди, чию руку я колись прикрашала.

Ця красуня була глузлива, пихата і нікого не любила, крім себе. Та лицарі не зводили з неї закоханих очей. Серед її прихильників виокремлювався лицар Де-лорж. Він міг годинами стояти під вікнами Кунігунди, щоб на якусь мить побачити хоча б силует коханої. Вона теж виділяла його з-поміж молодих, закоханих в неї людей. Делорж був струнким красенем, сміливим, освіченим, вихованим, шляхетним, добре, майже бездоганно володів зброєю, був неперевершеним наїзником, — одне слово, мав усі якості справжнього лицаря.

Я гадаю, що моя хазяйка розуміла це. Але мені здається, що кохати вона не вміла або не хотіла, вона лише дозволяла Делоржу кохати її.

Хочу трошки розповісти про прикмети того часу, про який йдеться, і в який жили Делорж і Кунігунда. Це був час жорстоких розваг бездіяльних людей. На арену випускати диких тварин. Публіка насолоджу ват ася кривавою бійкою між тваринами. І ось одного разу на арені щось пішло шкереберть. Не схотіли з’ясувати стосунки між собою тигр і лев, не викликати запальність чотириногих бійців навіть леопарди, яких потім випустили на арену. Красуня Кунігунда відверто нудьгувата. І тут її вибір впав на мене, рукавичку. За її волею я полетіла донизу, на арену, і впала між хижаками. Я страшенно злякалась, але не за себе. Хижаків я зовсім не зацікавила — вони навіть не ворухнулася. Я злякатася за життя Делоржа, нічому красуня примхливо наказала принести їй рукавичку, яку вона нібито ненароком упустила на арену. Публіка затамувала подих. Делорж безстрашно спустися вниз, підняв мене і повернувся зі мною до Кунігунди. Він щойно був на волосок від смерті. На його щастя, звірі того дня не жадати крові. А що стаюся потім — цього не чекала ні публіка, ні Кунігунда, ні я. Делорж кидає рукавичку красуні і каже: «Подяки, дамо, не треба мені!»

І ось я думаю, якої подяки можна було б чекати від красуні, яка не дорожить життям закоханого в неї юнака? Для неї смерть Делоржа була б не більше, ніж смерть одного з хижаків на арені під час битви, і це, на щастя, зрозумів і сам Де-юрж. Чи мав право лицар так зухвало при всіх кидати рукавичку дамі? Звичайно, ні Ате цим вчинком Делорж кинув виклик усьому суспільству, яке культивувато жорстокість.

Я не знаю, що сталося з цим лицарем потім, але мені здається, що Кунігунда у своєму житті щасливою не була.