– Чи мав змогу я, мусульманський король Альпухари, Альманзор, зрадитимій народ і перейти на службу до його ворогів — іспанців? Вирішуйте самі. Жити мені довелося у сиву давнину, мешкали ми в Альпухарі — місцевості на півдні гір  Сьсрра-Невада в Іспанії. Монолог мусульманського короля Альпухари. Люди були ми мирні, вирощували виноград, займалися хліборобством і скотарством. За що нас можна було не поважати або не любити? Мабуть, за те, що хотіли ми лише одного: зберегти традиції свого народу, хотіли Оути вільними, при цьому поважали закони наших сусідів-іспанців. Але їм не Данило спокою наше бажання будувати життя за власним розсудом. Іспанці почали проти нас, маврів, справжню війну. Ми виявили в Альпухарі чудеса хоробрості. У нас було два шляхи — або померти, або скоритися ворогові. Сили залишили моїх бійців, і ось, коли оборона практично впала, я проявив, з одного боку, сміливість ,і на погляд моїх ворогів — боягузливість. Я не злякався смертоносних стріл іспанців і втік від страшної погоні. Ви скажете, маври загинули, а їхній король врятувашвся втечею. Хіба ж це не зрада? Річ у тім, що втік я не заради порятунку свого життя, а заради того, щоб згубити тих, хто посягнув на свободу мого народу. Ви скажете, шо я один міг зробити? Але я був не самотній — моїм спільником стала страшенна сила — це був ворог водночас і маврів, і іспанців, — це була смертельна хвороба — чума. Це слово наганяло страхіття на цілі народи. Від чуми жадали нрятуватися втечею найсміливіші воїни. На той час, коли відбувалися трагічні полії в Альпухарі, лютувала чума. Так ось, я кинувся навтьоки на зустріч із чумою. І нона прийняла мене у свої обійми. Я знав, що смертельно хворий, що в будь-яку мить втрачу свідомість, але я не дозволяв собі це зробити. Я благав Бога, щоб він допоміг мені дістатися до моїх ворогів. Вони святкували свою перемогу над нами. А щоб приспати їхню пильність, щоб іспанці не розкрили мій задум, я, мусульманський король, сказав їм, що хотів би бути іспанцям молодшим братом. Звичайно, пороги зраділи. Вони мені повірили. Дійшло до того, що сам вождь обійняв мене. Я ж пригорнув його до себе і міцно поцілував у губи. Що було далі — зрозуміло. Чума мене доконала. Душа моя розлучилася з тілом, та я мав змогу деякий час спостерігати, що коїлося на місці, де нещодавно раділи перемозі, бенкетували. Іспанці тікали від чуми, мов від кари небесної. Вони пізно зрозуміли, що схибили, повіривши мусульманському королю Альманзору. А як втечеш від чорнокрилої чуми? Жоден іспанець не вийшов з гір Альпухари — всіх скосила моровиця.

Ось і судіть — зрадник я чи ні. Загинули віддані мені люди, загинув я, Альманзор. Але ні загарбники, ні хвороби не змогли подолати цілі народи. Будуть живими наші нащадки і, звісно, ніякі війни не здатні знищити свободу, а значить’, ми недаремно полягли, недаремно залишили свою пісню недоспіваною.