МОЛОДЬ І СУЧАСНІСТЬ . Зображуючи портрет сучасника, я завжди уявляю молоду людину. Хоча старше покоління і вважає вік категорією філософською. Я погоджу­юсь із тим, що вік вимірюється не роками, а станом душі, проте приклади свідчать, що історію вершать люди молоді.

Спілкуючись із ветеранами Великої Вітчизняної війни, які неодноразово бували в нашому класі, я дізналася, що вік бійців складав двадцять- тридцять років. Сорокарічні воїни, більшою мірою, йшли в обозі. Ні, зрілим людям не було легко ні на фронті, ні в тилу, де кувалася зброя для боїв, але розрахунок усіх тактичних операцій був зроблений на молодих, здорових, спритних, загартованих.

У п’ятдесяті роки мій дідусь був на цілині. Знову молодь… А новобу­дови! Скільки їх було зведено руками молоді!

І ось нарешті роки дев’яності. Саме молодь підтримала шлях демо­кратизації країни: виступила за відродження національних традицій, рід­ної мови, багатонаціональної культури.

Дев’яності роки ознаменувалися піднесенням політичного жит­тя країни. Утворилися нові партії, громадські організації, молодіжні об’єднання, лави яких поповнилися молоддю. Особливої масовості на­був екологічний рух. Юнаки і дівчата стали на захист усього живого на рідній землі.

А якого піднесення набули патріотичні почуття моїх сучасників! Молодь відроджує вахти пам’яті, започатковані попереднім поколінням, віддаючи данину пошани не тільки загиблим, а й живим, тим ветеранам, які потребують допомоги, співчуття і підтримки. Як важливо, що наше су­спільство підтримує пропозиції ООН у проведенні заходів до дня людей похилого віку, дня інвалідів, дня боротьби зі СНІДом та палінням, висту­пає за здоровий спосіб життя.

Під час виборів Президента України молодь теж сказала своє вагоме слово, підтримавши курс на стабільність і розвиток держави. Молодим жити, отже їм робити вибір! Це особливо відчутно у нашому студентсько­му місті. У Харкові більше двадцяти вузів, тому я можу стверджувати, що моє рідне місто має молоде обличчя.

Відчутний вплив молоді на духовну культуру суспільства. Відбудов­чі роботи у зруйнованому харківському костьолі взяла на себе молодь. Юнаки і дівчата різних національностей вирішили зробити свій внесок у реставрацію цієї пам’ятки архітектури. А скільки православних храмів відроджується завдяки молоді! А той, хто поклав цеглину на будівни­цтво храму, ніколи не скривдить немічного, не стоятиме осторонь чу­жого горя.

На жаль, правильну життєву позицію вибрати дуже важко. У той час, коли суспільство почало розподілятись на багатих і бідних, деякі люди забувають про милосердя. Немало байдужих людей з’явилось і се­ред молоді. Це насторожує, бо той, хто сьогодні прислухається тільки до дзвону монет, чи почує завтра голос потребуючого допомоги? Чи не забуде поступитися місцем у транспорті літній людині? Чи подасть ков­ток води спраглому?

Я теж дитина свого часу, і, мабуть, у мене теж є безліч вад. Безумов­но, ідеальних людей немає. Але я вважаю, що у будь-який час необхідно не втрачати людського обличчя, бо інакше ми не зможемо виростити гід­них нащадків. Без сучасного не буває майбутнього. Тому я сподіваюсь, що я і мої ровесники знайдемо правильний життєвий шлях і не втратимо своїх позитивних рис.