Місце і роль Бога. Про що б не розповідав, що б не описував, до якої б теми не звертався поет, він не залишає Бога, йде поруч з ним, але найголовніше – має Бога в душі і серці. Бог для Тараса Шевченка – то велика і найцінніша духовна сила. Без неї не можна ні жити, ні творити, ні боротися. Скільки, на­приклад, разів герой твору «Єретик» Іван Гус звертається до Бога, відчуває в ньому силу, без котрої не обійтися ні йому, ні народові! В одному місці читаємо:

Боже! Боже!

Великая сило!

А ось що говорить поет про тих, хто «шкуру дере з братів незрячих гречкосіїв»:

Умийтеся! Образ Божий багном не скверніте («І мертвим, і живим…»)

Вірячи в силу Бога, поет молиться йому:

Помолюся Господові Серцем одиноким.

Бог заступається за добрих людей, а лихих карає:

Господь Бог лихих карає.

Розповідаючи про сваволю та жорстокість панів, про їхнє знущання над кріпаками, висловлюючи гнів, поет із свої­ми думками звертається до Бога:

Пошлем думу аж до Бога,

Його розпитати,

Чи довго ще на сім світі Катам панувати?

Виливаючи тугу за рідною Україною, її народом, важ­ко переносячи її біль і страждання, поет знову-таки не за­буває Бога:

…Боже милий,

Зжалься, Боже милий.

Заслання відірвало Тараса Шевченка від рідного наро­ду, милої і дорогої України, позбавило права щоразу спілку­ватися з друзями, всім народом, ділити спільно і радощі, і горе. Час у неволі йде надто повільно. Читач не може не співчувати поетові, котрий запитує:

Боже милий!

Чи довго бути ще мені

В оцій незамкнутій тюрмі?

Любов, шана між Богом та народом взаємні. Бог дбає про людей. У вірші «Пророк» саме про це і пише поет:

Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка.

Духовність, тобто те, що пов’язане із внутрішнім світом людини, її мораллю, думами, займала одне з найважливі­ших місць у творчості Тараса Шевченка. І на початку літе­ратурної діяльності, у пізніші роки і перед смертю поет не втратив віри в Бога, завжди звертався до нього за підтрим­кою. Так робили і герої його творів.

Тарас Шевченко – великий син України, гордість і слава наша. Творчість поета – згусток добра і правди. Він був сія­чем на духовній ниві нашого народу. Він вірив, що є сила, котрій треба поклонятися, бо вона, духовність в найсвяті- шому її розумінні, врятує людство від морального і духов­ного спустошення, виродження, збідніння. Цією силою є Бог.

Творчість Тараса Шевченка, густо й щиро зрошена лю­бов’ю до Бога, є нашим національним золотим скарбом, святим фондом духовності. Нам і берегти це духовне ба­гатство, щоразу звертатися до нього в дні радощів і в годи­ну смутку. Будемо робити так, як робив Кобзар: носити Бога в душі і серці, вірити в його силу, доброту і могутність.