Краса і потворність у творі Гофмана. У казці-новелі «Малюк Цахес» дійсність постає в образі країни доби Просвітництва. Гофман викриває з допомогою всевладної іронії химерну велим великих князів, гофмаршалів, використовуючи засоби фантастичного гротеску. Це лялькова держава, де все схоже на безглуздий маскарад, всі ниточки якого тримає потвора — карлик Цахес. Присвоївши собі чужу працю, славу, кохання, він стає першою особою в країні. Це всевладний міністр, кавалер ордена зеленого тигра з двадцятьма гудзиками. Гофман подає його в карикатурно-комічному, приниженому плані.

Філістерство в нації символізує комічна постать професора Моша Терапіна, «апостола механізації життя», що вивчає «птахів і тварин у смаженому вигляді».

Механічному світу ляльок протистоїть романтичний мрійник Бальтазар, який шукає порятунок від порожнечі філістерського існування в поезії, в радісній симфонії природи. Це ідеальний світ, де живуть гармонія, свобода. Тільки Бальтазар може звільнити світ від ницості, бо він «обдарований внутрішньою музикою». Саме він розповідає світові про кохання солов’я та червоної троянди, бо здатен бачити таємниці й красу природи.

Тут перемагає добро, як у справжній казці. Цахес гине, опинившись у нічному горщику. У чому ж загадка його долі? Фея жорстоко помилилася, вважаючи, що «зовнішній прекрасний дар» проросте в його душі. «Але внутрішній голос не прокинувся. Твій косний, життєво неспроможний дух не зміг піднестися, ти не відділявся від ницості».

З цієї казки ми можемо зробити такий висновок: життєтворчий дух — не дух митця, а філістерство — потворне, це пародія на справжнє життя.