Містична сила поезії Василя Герасим’юка. Кінець XX — початок XXI ст. — ие час змін і народження нового, час повер­нення в Україну заборонених, забутих творів видатних українських митців. Фун­дамент відбудови рідної культури вже покладено: до нас повертається Шевченко в первозданному вигляді, творчість поетів-шістдесятників, із туману забуття ви­ринає західноукраїнська поезія. Повертається до народу й література ближчих ча­сів. Ряди тих, котрі пробилися на денне світло, поповнив талановитий поет Ва­силь Герасим’юк.

Василь Герасим’юк народився в Караганді, де батьки відбували заслання. Тут пішов у школу, а середню освіту здобув у Коломиї, куди сім’я повернулася із за­слання наприкінці шістдесятих років під час хрущовської «відлиги». Вірші почав писати ще в дитинстві. Коли перші свої твори показав редакторові районної га­зети, той, уважно прочитавши вірші, спочатку не повірив, що їх міг написати та­кий юний поет. Та, поговоривши з Василем, зрозумів, що ці твори хлопчика «не нозичені, а власні».

З 1972 року вірші поета регулярно друкуються в періодиці, а потім почали вихо­дити збірки, які дивували читачів і критиків глибиною проникнення в суть речей, відповідальністю митця за кожне сказане слово. Небагатьом вдається не збитися на манівці, не потонути в самоповторах, не писати на вимогу кон’юктурщиків. Утримати високу планку зуміли не всі митці, проте В. Герасим’юку це вдалося. Щоразу, готуючи нову книгу, він довго роздумував над тим, щоб його твори не розчарували ні читачів, ні його самого. У кожному вірші відчувається глибокий зв’язок поета з минулим і майбутнім. Здається, шо між митцем і його предками існує якийсь інтимний зв’язок, що й сам він є часткою минулого. Разом з тим поет виступає посланцем у майбутнє і реальним об’єктом сучасності. Співісну­вання минулого, сучасного й майбутнього нагадує водночас і віртуальну, і реаль­ну дійсність:

І в мені —

немовби світло первісне, коли крізь воду наче дивишся…

Уздріти, здається, можна все, хоч все розмите.

Жовтіло, мабуть, місяцем повите лице, жовтіли руки із імли й тінь на воді, така — вже наче йдуть усі! Звелися наче, плачуть наче в утробній тьмі, де кров і піт живуть, і плач живе, коли ніхто не плаче.

Василь Герасим’юк дитинство провів у далекому краю, що став місцем заслан­ня багатьох українців, зараз живе в Києві, але Коломия, рідні Карпати, земля За­хідної України не відпускають душу поета. У його поезії виразно простежується відмінність між буттям Карпат і міста. Митець підкреслює самобутність гуцулів, їхню віру, життєвий досвід, таємничість життя, де кожен підпорядковується непи­саним законам. Київ — це динамічний рух, хаос, у вирі якого індивід зникає, роз­чиняється серед інших людей і небезпек великого міста. Герасим’юк, оспівуючи Гуцульщину, доводить, що основа всього — це просте життя, насичене, динаміч­не, з глибоким корінням, що сягає в далеке минуле і спрямовується в майбутнє.

В. Герасим’юк відтворює філософію життя в найпростіших, найбуденніших речах. Ось перший сніг (вірш «Перший сніг») змусив притишити кроки. Він схо­жий на пророка, «в якого хворе серце», якому важко дихати. Але він приніс сві­жість, зробив гори вищими. І ось «ступає у порожню тьму нога різьблена, гола».

У вірші «Чоловічий танець» поет говорить про те, що кожен чоловік хоч раз у житті мусить стати в коло, щоб станцювати чоловічий аркан. Цей танець важ­ко почати, ще важче зупинити, бо «тяжко рветься на цій землі древнє чоловіче коло». Чоловіки стають у найтісніше коло, «обхопивши руками плечі побратимів, мертво стиснувши долоні інших». Вони танцюють під високим небом «із кри­ком по-звіриному протяжним», змішуючи «із ближніми кров і піт». Кожен чоло­вік хоч раз-у житті має стати Сином Божим, щоб зуміти станцювати древній та­нець «з хрестом за плечима, з двома розбійниками». Хай цей танець буде в жит­ті чоловіка лише один раз, але він обов’язково має бути, бо саме чоловіки пови­нні взяти на себе хрест відповідальності за життя, за кожний свій вчинок, за кож­не сказане слово.

Кожен вірш В. Герасим’юка наповнений філософським змістом. Містична сила поезії Герасим’юка змушує читача замислитися над життям і своїм місцем у ньому. Світ його творів гармонійний, динамічний, сповнений магії почуттів і духу істини.