Мистецтво. Кому воно потрібне й навіщо. «Тільки тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, якою вона є», — так у позаминулому сторіччі А. П. Чехов висловив свій погляд на завдання літератури, театру, мистецтва взагалі. А яка вона є, та людина? Якщо думки її ниці, а серце закрите для щирості й дружби, для краси світу, то чи існує взагалі щось здатне змусити її замислитись над собою? А тоді, навіщо мистецтво? Навіщо література? Пам’ятаєте, яке прізвисько здобув собі товстий у гімназії? Так, Герострат. Книгу цигаркою пропалив.

А тонкий — Ефіальт, тобто ябеда, ренегат. Якщо згадати, що дрібне чиновництво в Росії часто ябедами й називати, то гімназійне прізвисько плавно перетворюється на професію. Про його стосунки з літературою, щоправда; Чехов нам нічого не каже, але нам важко уявити собі тонкого, що захоплюється Достоєвським чи Гоголем, Ахматовою чи Маяковським… Товстий і тонкий — антоніми, але за суттю своєю обидва вони одним миром мазані, одним єлеєм. ‘

А якщо ми поспостерігаємо за поведінкою тонкого-молодшого, ми дійдемо ще одного невтішного висновку. «Я вже до таємного дослужився… Дві звізди маю…» — сказав товстий. «Нафанаїл витягся струнко і застебнув усі гудзички свого мундира». «Нафанаїл шаркнув ногою і впустив картуза».

Моральні вади переходять спадково від покоління до покоління чи завдяки вихованню, чи генетично. Останнє малоймовірно, але також можливо. А чому б ні? Плазуни не в один день навчились плазувати, перед тим вони, тобто їхні далекі предки, плавали…

Справжні людські стосунки замінюються табелем про ранги. Від тіла залишав ється лиш кістяк, а про що з кістяком поговориш? І як би не заслужив товстий своє таємнорадництво та «дві звізди», чесно чи іншим шляхом, він відвертає обличчя і ледве простягає руку на прощання. Таке самоприниження, плазування його приголомшує; можливо, це навіть змусить його замислитись над нормами поведінки, прийнятими в сучасному йому суспільстві. А що стосується тонкого та його родини, то вони щасливі: не кожен день зустрічаєш таємного радника, з яким отак тісно, на коротку ногу знайомий. Це може стати у пригоді. А поки що треба підлабузнитись, виявити готовність… Логічно?

…Я спеціально не називаю імена героїв, хоча в оповіданні вони вказані. Річ у тім, що ці імена, власне, не мають значення. Просто дуже багато людей можна підставити на місце товстого й тонкого, а схема розмови не зміниться… Дуже багато людей, чиї думки та інтереси майже не підносяться над їхніми матеріальними потребами. Не тільки Чехов висміював цю приземленість, а що змінилося?

Тепер повторимо запитання: чи здатне мистецтво пробудити такі душі, зробити їх більш чутливими до краси? Чи потрібна вона людям, у яких, образно кажучи, відсутній орган, відповідальний за її сприйняття? А тому вираз Чехова, наведений на початку твору, на жаль, здається мені чи не утопічним…