Микита з 6-Б.  До того він учився в іншому районі нашого міста. Батьки Микити поїхали у довгострокове відрядження за кордон, а хлопчика забрата бабуся. Довелося перевести до школи, біля якої жила бабуся.

Дівчата 6-Б одразу звернули увагу на Микиту. Худорлявий, височенький, із чшлястим лляним волоссям і великими зеленими очима, він нагадував дівчисько, іиісно, не тільки зовнішність викликала їхню симпатію. Микита грав на гітарі співав, а ще складав вірші. У хлопця було багато позитивних якостей, але головне Микита добре вчився. П’ятий клас він закінчив із «десятками» та «одинадцятими». А ось хлопці, на відміну від дівчат,’ недолюблювали Микиту. Дали йому прізвисько — Білий. Глузували, що завжди приходить до школи у формі, тоді як інші ходили в чому заманеться. І ще не подобалося, що Микита завжди був готовий до уроку — будь-якого: чи то математика, чи то англійська мова. Треба віддані належне, Микита ніколи не відмовляв, коли до нього зверталися по допомогу А ще хлопців дратувало те, що він ніколи не прогулював уроки.

Білий, — звернувся до Микити Сергій Воронов, — задачку як, розв’язав?

– Розв’язав, — відповів той.

— Дай списати!

Не дам. Краще поясню, а ти сам зрозумієш.

Нема часу слухати тебе. Завтра поясниш. Давай скоріше!

Микита виявив принциповість і списати Сергію не дав. Хлопці демонстративно перестали спілкуватися з Микитою.

Одного разу Микита сам виявився непідготовленим до уроку. Історичка Ніна Михайлівна викликала хлопця відповідати і вперше здивовано підвела брови, почувши:

— Сьогодні я відповідати не готовий.

— Оце так! — з радістю вигукнув Сергій. — Ми не готуємося до уроків. Одер-куйте два бали! — Він глузливо з-за плеча подивився на Микиту.

Ні, два бали ставити не буду, — відповіла вчителька. — Це у Біленького пперше, напевно, є вагомі причини.

Микита пояснювати нічого не став, але назавтра він зовсім не прийшов до школи. Не було його і в наступні дні. Коментарі хлопців не примусили себе дов-іо чекати.

— Все, втомився, — сказав Сергій.

— Даремно глузуєш, — сказала серйозна Юля Волкова. — Його підтримати тре-(>л. Ольгу Всеволодівну, бабусю Біленького, у лікарню забрати. Він зараз на самоті.

— Звідки знаєш? — запитав Стас Славгородський.

— Та живемо в одному будинку, вони — у шостому під’їзді, а ми — у п’ятому. Кілька днів тому «Швидка» була біля їхнього під’їзду. Я думаю, Сергію, ти знаєш. Ги ж частенько граєш у футбол із нашими дворовими хлопцями. Зараз він весь час проводить у лікарні.

Ніхто не чекав, що саме Сергій запропонує піти, до Микити додому, щоб дізнатися, у чому вони можуть бути корисними.

Увечері, домовившись із Микитою по мобільному, Сергій привів ледве не весь клас. Хлопці принесли домашнє завдання і розповіли, чим був цікавий минулий шждень, а дівчатка поратись на кухні.

— Ми зрозуміли, Микито, — вперше Сергій звернувся до хлопця на ім’я, — як нам тебе бракує. Давай дружити.