Мій улюблений письменник. На уявній золотій полиці в моїй власній бібліотеці ще небагато книжок. Одні прийшли з дитинства — це казки. Інші додаються рік за роком. Іноді я знімаю одну з книжок: мій досвід ширшає, вона вже не відповідає йому. Що зали­шиться на цій полиці через десять, двадцять років? В одному авторі можна бути певним. Це Станіслав Лем.

Польський письменник починав у жанрі реалістичної про­зи. Талант його висвітився одразу ж, що привело до відомих наслідків: догматична прорадянська критика книжку похо­вала. Лем почав шукати літературну нішу, оселившись в якій, можна було розмовляти вільніше. Нею стала фантастика. Успіх прийшов одразу, з першого фантастичного роману “Ас­тронавти”. Щороку почали виходити нові книги — зараз вони вже увійшли у золотий фонд світової фантастики. Переваж­но то були твори класичного жанру — про космічні подорожі, роботів, далекі планети.

 

З часом могутній розум Лема ламає рамки жанру. Його книжки дедалі більше перетворюються на філософську белет­ризовану есеїстику, сповнену глибоких роздумів про майбутнє людство, про шляхи науки і технології. Одною з таких кни­жок є “Голос з неба”.

Переклад назви не дуже точний. Лем назвав її англій­ською “Master’s voice”, що означає і голос провидіння, і глас Божий, і директивні вказівки. Мова йдеться про послання, яке надходить з далеких зірок і яке випадково відкривають на Землі. Роман написано у формі спогадів математика Хо- гарта, що приймав участь у розшифруванні “зоряного листа”. Надії вчених не виправдовуються, розкрити зміст листа не вдається, хоча в процесі досліджень синтезують речовину з дивними властивостями, пропонують багато оригінальних гіпо­тез з космології тощо.

Герой приходить до висновку, що адресат — не Земля, і тому вони ніколи не розшифрують листа. От і весь сюжет. Але по дорозі, яку читач пройде разом з Хогартом, він багато чого узнає про нашу цивілізацію, про психологію вчених, про створення Космосу. І засвоїть думку Лема: цивілізація, що знаходиться на вищих щаблях розвитку, по визначенню — гуманна. Невідомі відправники “листа” потурбувалися про те, щоб зміст його не можна було використати у руйнівних цілях, а також надали носію інформації — нейтральному випромі­нюванню — дивовижної властивості: воно підсилює життє­здатність складних білкових молекул — цеглинок, з яких складається жива матерія. Мільйони років ллється нейтрин­ний струмінь, підтримуючи життя на самій зорі його народ­ження. Велична картина.

Станіслав Лем, хоча й пише про інопланетні цивілізації, в їхнє існування не вірить. Він веселий скептик, заклопотаний земними справами. То нічого, що в його книгах вони часто вирішуються у позапланетному просторі.