Мій шкільний двір . Якось, гортаючи сімейний альбом, я звернув увагу на фотографію, на якій був мій батько приблизно у такому ж віці, як зараз я: він сидів на лавці зі своїми однокласниками. На всіх хлопцях була спортивна форма. За їхніми спинами видно одноповерховий цегляний дім, у лівому куті фотографії — шведська стінка. Я запитав у бабусі:

— А де була зроблена ця фотографія?

— У дворі школи, в якій ти навчаєшся. В цій школі, як ти пам’ятаєш, вчився і твій батько.

— Звідки на шкільному дворі одноповерховий будинок?

— У ньому колись жив шкільний сторож. Дім цей потім знесли, коли розширювали шкільний спортмайданчик.

Наступного дня я з особливою зацікавленістю розглядав шкільний двір. Звісно, з того часу, коли школярем був мій батько, у дворі сталося чимало змін. З’явилися нові спортивні прилади, які придбали для нас шефи з машинобудівною заводу. Цей завод розташований через дорогу від школи.

Шведська стінка у шкільному дворі залишилася тією самою. Вона металева і послужить ще не одному поколінню школярів. Щільно до неї підступають зарості старого бузку. Випадково це чи ні, але поперечини шведської стінки пофарбовані у світло-ліловий колір. Такі ж самі квітки бузку. Коли бузок цвіте, ідається, що шведська стінка, як і кущі бузку, росте із землі. Саме за цими кущами знаходився будиночок сторожа. Зараз там обладнували сектор для стрибків у довжину. Неподалік від шведської стінки — різнорівневі бруси. Вони теж металеві і пофарбовані веселою жовтою емаллю. На протилежному боці від бруса — колода. Я довго почувався невпевнено на цьому спортивному приладі і часто падав з нього. Щоб хлопці з мене не глузували, я приходив іноді ввечері, коли смеркалося, і тренувався на колоді.

Ближче до паркану розміщується круглий рукохід з металевими кільцями. Його до певного часу теж фарбували, але щоразу хлоп’ячі руки стирали фарбу. Ось уже котру весну кільця не фарбують, але вони блищать, немов лаковані.

Центр спортивного шкільного майданчика заасфальтований. Тут ранньої осені і пізньої весни шикуються всі класи на урочисту лінійку. Є свята загальні для всіх шкіл — Першого або Останнього дзвінка, — а в нашій школі існує ще і своє свято — День відкриття школи. Вона була збудована ще до війни. На цьому шкільному майданчику напередодні 9 травня збирається уся школа, щоб вшанувати пам’ять її учнів, що не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни.

Я розповів хлопцям про фотографію мого батька, зображеного на шкільному дворі, і сказав:

— Мабуть, і у вас є фотографії ваших батьків, де вони зняті на тлі школи або в цьому шкільному дворі. Адже майже всі вони навчалися у нашій школі. Цікаво було б подивитись, як виглядали тоді наша школа і шкільний двір.

Коли хлопці принесли ці знімки, Валентина Іванівна, наш класний керівник, запропонувала:

— Давайте оформимо стенд, щоб хлопці і дівчата інших класів могли подивитися на нашу школу очима своїх батьків.

Остап, який вважався кращим шкільним бігуном, запропонував:

— А що, коли і нам сфотографуватися у шкільному дворі? Ось і продовжимо наш фотолітопис…