План

1. Кумир — це звичайна людина.

2. Бажання прославитися — це слабкість дуже багатьох.

3. Слава може згубити людину.

4. Люди, з яких я беру приклад.

Мій кумир. За останній час слово «кумир» стало дуже поширене. Кумир — це звичайна людина, з якої беруть приклад. Хоча, звісно, з’являється логічне запитання: як ця людина може бути звичайною, якщо з неї беруть приклад? А проте це звичайнісінькі люди. В них немає безмежних здібностей, надзвичайної сили чи ще чогось неземного. Просто вони перед собою поставили мету і досягай її крок за кроком.

Більшість тих, кого називають кумирами, є співаками, акторами, спортсменами чи просто дуже успішними людьми. Засоби масової інформації, сповістивши про успіхи цих людей, зробили їх дуже популярними. На жаль, слава — це слабкість дуже багатьох людей. Чому саме слабкість? Тому що ці люди бажають прославитися понад усе і стараються бути схожими на тих, хто її вже досяг, тобто на своїх кумирів. Хтось може сказати: «А що ж у цьому поганого? Можливо, людина сама досягне своєї мети і прославиться». А погано те, що ідеальних людей не існує. Саме тому навіть у Біблії написано: «Не створи собі кумира». Беручи з когось приклад, ми переймаємо не тільки хороше, а ще й погане.

А скільки ж було вже таких відомих прикладів, коли «кумир мільйонів», «улюбленець публіки» під впливом жаданої слави починав «котитися по похилій». Згадати хоча б славетного радянського співака Володимира Висоцького, якого згубили шкідливі звички. Таких прикладів дуже багато. Особливо серед голлі-вудських зірок, з яких зараз бере приклад молодь.

У мене немає кумира. Я вважаю, що це зрозуміло з попередніх рядків. Але, якщо мова йде про людину, з якої я беру приклад, то я б назвав своїх батьків. Звісно, і в них є свої недоліки, як і в будь-кого, але я намагаюся перейняти лише хороше. Проте я впевнений, що немає добрішої людини за мою маму. І цієї доброти слід повчитися всім людям, тоді б весь світ був би спокійніший, привітніший та добріший. А в мого батька слід повчитися впевненості в собі і вміння досягати поставленої мети. Я ніколи не забуду його слова: «Чоловік повинен вміти все! І цвях забити, і суп зварити!» До нього завжди можна звернутися з питанням і отримати зрозумілу відповідь, і завжди отримати пояснення, як те чи інше зробити.