МИ — ЄВРОПЕЙЦІ. «Україна — серце Європи»… Цей вислів знає кожен, та не ко­жен замислюється, що він означає. Що мається на увазі: чи то гео­графічне розташування нашої держави, чи то популярність її серед європейських народів, чи то національний характер пересічного українця?

Насамперед наша Вітчизна є європейською країною не тому, що її територія — центр Європи, а тому що українці здавна сповідують ті принципи свободи й незалежності, які притаманні багатьом народам інших держав. Варто згадати лише окремі події історії, щоб переко­натися в цьому: утворення й розквіт Запорізької Січі з її вільнолюб­ними традиціями, народний бунт проти кріпацького устрою, реп­ресій радянських часів, боротьба проти численних утисків мови та культури… Усього й не перелічити.

Та найбільш яскравим фактом, який підтверджує думку про схильність українців до незалежного існування, є подія 1991 року, коли наш народ заявив про своє прагнення самому вирішувати долю Батьківщини, будувати сильну соборну країну, мати єдину держав­ну мову — українську. Так, ми зробили свій вибір, який чітко пока­зав: як й інші народи Європи, ми хочемо власної свободи, а не одвіч­ного рабства. Тому сміливо можна стверджувати, що ми європейці не завдяки географічному розташуванню, а завдяки національному са­моусвідомленню, прогресивності, патріотизму.

Проте вважати, що назву «європейський народ» здобуто лише через притаманні нам риси характеру, теж неправильно. Хіба Ук­раїна не йшла в ногу з основними історичними та культурними процесами, які відбувалися в Європі? Неможливо перелічити геть усі факти на пітвердження цієї думки, однак деякі з них варто на­звати.

У цей самий час українські письменники збагачують вітчизня­ну літературу реалістичними творами, що мають величезне художнє і загальнолюдське значення. А розквіт фемінізму в Європі початку XX століття знайшов своє відображення у творах Наталі Кобринсь- кої, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, які намагалися захистити права жінки в тогочасному суспільстві. Відомі діячі нашої Батьків­щини завжди реагували на прогресивні історичні та культурні зру­шення в західних країнах.Згадаймо хоча б літературне життя в державі. Так, у другій по­ловині XIX століття у літературі західноєвропейських країн панує реалізм — літературний напрям, який зображує життя як потік закономірних подій.

Сучасні суспільно-політичні процеси української держави також указують на її європейську спрямованість. Недарма відчутна орієн­тованість нашої економіки, освіти, медицини на кращі досягення інших держав.

А утвердження свободи слова, вільний розвиток демократії в Україні доводять: ми — європейці. Та не треба думати, що ми забу­ли шевченківське «…свого не цурайтесь». Українці, будучи євро­пейською нацією, завжди пам’ятатимуть про свої національні ідеа­ли.