МАЗЕПА ЯК РОМАНТИЧНИЙ ГЕРОЙ. «Незвичайний герой в незвичайних обставинах», — це гасло романтизму, літературного напряму, який розвивався наприкінці XVIII — у перших десятиліттях XIX століття, стало провідним у творчості багатьох письменників цього періоду. Одним із представників романтичної течії у світовій літературі є Джордж Гордон Бай­рон, англійський поет, який багато писав про різні країни. Один з його творів — «Мазепа» — присвячений постаті українського воїна.

На початку поеми Дж. Байрон зазначає, що в основу твору покла­дений один з епізодів «Історії Карла XII» французького письменни­ка Вольтера про те, як юний Мазепа був покараний за любовний зв’я­зок із дружиною одного польського вельможі: його прив’язали до дикого коня, якого відпустили на волю. Герой трохи не вмер від спраги, голоду та фізичних мук, і ця подія — центральна у поемі. Сюжет поданий у формі розповіді про ці події: під час відпочинку Мазепа розважає цією історією шведського короля Карла XII, коли вони тіка­ють до Туреччини після поразки під Полтавою 1709 року.

Сюжет поеми та й сам образ Мазепи — суто романтичні. Автор звертає увагу на історичні події, а зацікавленість давниною, увага до фактів минувшини вважається однією з рис романтизму. До того ж письменник у тексті використав назви зброї, одягу, предметів побуту (рушниця, кремінь, жупан, боклажка тощо) українців, до­давши поемі національного колориту. Не доводиться сумніватися й у тому, що Мазепа — незвичайний герой, якого так любили зобра­жувати митці-романтики. Він «міцний, як дуб», «суворий», свою мізерну пайку їжі він поділяє між стомленими вояками. Карл XII характеризує його як непересічну особу:

У всіх із нашого гуртка

Відважний дух, тверда рука,

Та хто в цей час маршів, боїв

Балакав менше й більш зробив,

Ніж ти, Мазепо?

На землі

Від Олександрових часів

Такої пари не знайти,

Як твій Буцефалос і ти.

Та з незвичайними людьми трапляються й незвичайні ситуації. Мазепа розповідає королю, як колись закохався в дружину пихато­го вельможі, як вони зустрічалися таємно, щоб не побачив чоловік, який замучив усіх своєю погордою. Та закоханих викривають, і Мазепі придумують страшну кару: ременями прив’язавши його до спини неприрученого коня, пускають тварину вчвал. Кінь зі страш­ною швидкістю несеться весь день і ніч через поля, ліси, перепли­ває через потік… Головний герой давно змучений, ремені натерли його тіло, він задихається від спраги й відчуває муки голоду.

Кінь же, не витримавши такої напруги, падає та здихає. Мазепа розуміє, це — кінець, йому, напівживому, немає ніякого порятун­ку, і провалюється в небуття… І ось знову романтичний момент — втручання в події нереальних, надприродних сил. Коли Мазепа роз­плющує очі, то бачить схилене над ним миле обличчя ангела. Що­правда, «ангел» виявився простою дівчиною, яка випадково знайшла прив’язану до мертвого коня людину, та він вірить, що тільки мило­сердне провидіння може з’явитися в такій подобі, убачає в цьому знак долі. І справді, скоро він стає гетьманом у цьому краї, тому говорить про коня, до якого був колись прив’язаний, так:

Він путь поклав мені до трону,

Хіба ту долю нам збагнуть?

Показавши постать Мазепи у поемі, Дж. Байрон укотре проявив себе як прихильник романтичного методу зображення дійсності. Істо­ричний сюжет, незвичайний головний герой, втручання надприрод­них сил у життєві ситуації — усе свідчить про це.