Мати. Мама… Заплющ очі, прислухайся. І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш з жодним іншим! Навіть коли станеш дорослим, завжди пам’ятатимеш її ніжний голос, ласкаві руки, лагідні очі.

Мама подарувала нам життя, навчила говорити і запалила у серці вічне світло пісні. Тому з цим образом пов’язане усе найдорожче для нашої душі. Це рідний дім, яблуні і вишні в цвіту, журлива річка, запашний луг — усе те, що зветься Батьківщиною.

Любов до матері надихала багатьох письменників на творчість. Т. Г. Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері. Образ жінки-коханої, жінки-матері часто уявляється поетом в образі зорі. Коли жінку принижують, знущаються з неї, порядна людина мовчати не може. Не мовчав і поет.

Доля кріпачки у Шевченкових творах завжди трагічна, бо такою вона була у жінок у поетовому житті. Це і його рідна мати, яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марія, оті «голубки молодії», у яких «у наймах коси побіліли» («Якби ви знали, паничі…»). Отже, жіноча недоля була для Великого Кобзаря не лише загальнонаціональною, а й особистою трагедією.

Мати з дитиною завжди були для Шевченка найсвітлішим образом, естетичним уособленням краси, ніжності й благородства. Материнська любов Ганни з твору «Наймичка» така могутня, що ця жінка все своє життя терпить найбільшу муку для матері — живе поряд із сином і не сміє зізнатися йому, що вона не рідна мати.

Від Шевченка українська поезія протягом віків співала і співає величальїІу пісню матері. Бо ж мати — це втілення краси світу, його сонячності, безмеж-пості, життєдайності, незбагненності. Мати вчила і вчить нас! У кожної людиф вона є початком життєвого шляху, початком доброти і совісті.

Материнській любові і відданості, материнській печалі і величі Малишка присвятив «Пісню про рушник». Мати проводжає свого сина у далеку дорогу. У погляді її — тривога і смуток, надія на щасливе майбутнє сина, побажання йому добра у невідомім краю. Мати «ночей недоспала», рушник синові «на щастя, іш долю дала».

Любовно вимальований портрет матері:

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Мати журиться, розлучаючись із сином, але вірить у його світлу долю, і цю віру поет втілює в образі вишитого рушника, що символізує життєвий шлях лю« дини і материнське благословення.

Малишко любив свою матір, а в ній — своє походження, рід, дар, Батьківщину. Ця любов була, мабуть, найголовнішим джерелом його творчості, вона надавала йому натхнення і нагадувала, в ім’я чого він працює, була суттю його мислення.

Ким би ми в житті не стали, на яку б висоту не піднялися, ми завжди пам’ятатимемо про мамину справедливу науку, її серце, віддане дитині.

У поезії «Лебеді материнства» В. Симоненко змальовує образ матері. Вічно заклопотана, завжди в турботах про своїх дітей, для яких дитинство, її піклування здається чарівним видінням:

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Бачимо, як танцюють лебеді в хаті на стіні, як лопочуть «крилами і рожевим пір’ям», чуємо неньчине благання, аби тихі зорі опускалися під вії синові. Увесь світ в очах матері фантастичний. Ми відчуваємо материнську ласку і турботу про малого сина. Минуть роки, життя нові поставить вимоги, нові клопоти обсядуть людину. Але за сином «завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата». І де б ти не був, любов матері буде завжди тебе супроводжувати.

Усім найкращим, що є в моїй душі, я завдячую мамі. Мати  навчила мене цінувати хліб і сіль, піднімати з підлоги ненароком випущену крихту, бути чесною і роботящою.