Кращі із сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ’яненка — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з названих повістей виступає сільська дівчина.

«Маруся» — новаторське досягнення Г. Квітки-Основ’яненка ідейну основу повісті «Маруся» (1832) становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту: на перешкоді до одруження двох закоханих стоїть загроза страшної миколаївської солдатської служби — для нареченого і злиденної долі жінки-солдатки — для нареченої.

Квітка-Основ’яненко намагається полегшено розв’язати цей конфлікт, знаходячи для подолання героєм перешкоди майже казкового «помічника» — нереально доброчинного хазяїна, який обіцяє юнакові за чесну одно-дворічну роботу знайти замість нього «найомщика» в солдати.

Прагнучи оспівати кращі духовні якості українського трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможність української літературної мови на народній основі, Квітка-Основ’яненко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин душевно багатих простих людей, свідомо ідеалізованих письмен-ником-гуманістом.

Сюжет повісті — опоетизована історія чистого кохання сільської дівчини Марусі та парубка з міських ремісників Василя, що закінчується трагічно.

Новаторським досягненням автора повісті є показ людини праці, відтворення трудової діяльності хліборобів, яка майже не знаходила відображення в тодішній літературі. Значне місце в ідейно-художній системі твору займає поезія сільських звичаїв.