МАРТИН БОРУЛЯ

 

Дія перша

Ява І

У хаті Мартина Борулі Трандалєв читає документ, в якому йдеть­ся про те, що Мартина Борулю та його сина Дворянське депутатське зібрання зачисляє до дворянського роду із занесенням до дворянсь­кої книги. Тож тепер Боруля не збирається залишити так просто справу про образу, яку йому з сином чинив Красовський, назвавши його бидлом, а сина його — телям. Мартин Боруля мовчати не зби­рається. Трандалєв підтримує його і каже, що треба подавати на апеляцію. Мартин каже, що не пожаліє ніяких грошей, аби посади­ти Красовського в острог.

Ява II

Трандалєв розмірковує про те, яке це добре діло — повіренниче- ство. Раніше він ким тільки не був: і писарем, і об’їждчиком, і при­кажчиком, і біржу держав, і у маклера служив, і навіть свою фото­графію відкривав… І всюди одне й те саме: роботи важкої багато, а шани та грошей – нічого. Тепер інша справа. «…Взявся за повіренничество — пішло як по маслу. От і тепер: діло Борулі веду проти Красовського, а діло Красовського проти Борулі. їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана году­ють, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, поду до столона­чальника, до того-таки самого… і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба — так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате — вдаришся до секрета­ря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати!»

Його роздуми перериває поява Мартина, який приніс гроші. Трандалєв прощається, запевняючи Борулю, що справу неодмінно буде виграно.

Ява III

Мартин із сином збираються в дорогу. Боруля задоволений тим, що влаштував Степана до земського суду: скоро посаду пристойну обійме, ніякого повіреного не знадобиться, самі будь-яке діло влад­нати зможуть. От би ще дочку добре заміж віддати. Тут він згадав, що нею ніби цікавився знайомий Степана — Націєвський. Мартин розпитує сина і дізнається, що Націєвський має гарну посаду у суді. А невдовзі взагалі регістратором стане — зовсім поважна людина. Тож Боруля каже Степану, щоб запрошував товариша, а про прида­не хай не думає, добре придане буде.

Виходить Марися. Степан із батьком починають вчити її пра­вильно говорити «папінька, мамінька», або «папаша, мамаша» — так у дворянському середовищі кажуть. Треба звикати. Крім того, Марися не повинна братися до важкої роботи, бо ще руки зіпсує.

Яви ІV-VІІ

Марися з Миколою розмовляють про те, що набридло вже хова­тися. Микола каже, що треба вже його батьку з Мартином побалака­ти. «… Ачерез два тижні Марися буде моя жінка! Жінка моя!.. Тілько подумать — та й гарно, а як оженюсь? О Мариночко моя кохана, ти, моє сонечко, і світиш мені, і грієш мене».

Степан розповідає Миколі про місто, про те, як він працює на службі, як вивчає «бумаги», як потім із друзями розважається, п’ю­чи «трьохпробну» (горілку) й співаючи «крамбамбулі» (романси).

Мартин каже сину, що тепер, коли вони майже дворяни, Мико­ла — простий хлопець — йому не товариш.

Омелько виконує накази з невдоволенням: «Поки був чолові­ком — і не вередував, а паном зробили — чорт тепер на нього й по­трапить».Мартин відправляє зі Степаном Омелька. Та каже йому вдягти­ся якнайкраще — адже він панича везти буде. Крім того наказує запрягти кращих коней.

Ява VIII

Мартин дає сину грошей та наказує зробити шинелю, таку, як у столоначальника. А ще наказує: «купи самуваря, чаю, сахарю і… кофію і пришлеш з Омельком. А там, що останеться, візьмеш собі: може, рукавички купиш… Дивись, як люде, так і ти. Та чоботи чисть раз у раз, щоб блищали, як у засідателя; одежа — перве діло. Та ще не забудь про те, що я тобі казав: нехай приїздить хоч і на наших конях — я його і назад одішлю».

Степан прощається з батьками й їде.

Дія друга

Гервасій, батько Миколи, та кум його, Матвій, приїздять свата­ти Марисю. Але Мартин відмовляє товаришу: «Дочка моя дворян­ка, а твій син… ні дворянин, ні чиновник… так не приходиться дво­рянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій лінії…»

Гервасій з Матвієм, ображені, йдуть, кажучи, що раніше був Мартин, як усі люди, а тепер дворянство йому зовсім очі засліпило.

Палажка дізнається, що Гервасій сватав Марисю за Миколу. Жінка радіє. Та чоловік каже, що не віддасть дочку за мужика. Па­лажка сварить Мартина, каже, що, здається, він зовсім з глузду з’їхав: час іде, хазяйство псується, а він лише марно гроші витра­чає.

Мартин не слухає жінку, натомість відправляє її до Сидорович- ки — дізнатися, як треба кофій варити. Бо незабаром жених приїде до Марисі -— треба стіл, як у людей накрити.

Омелько повертається сам та пішки. В дорозі його обікрали, за­брали одяг та коней.

Боруля свариться та наказує Омельку взяти тачанку в сусідів: треба їхати за женихом. Домашнім наказує готуватися до заручин.

До Борулі приходить письмоводитель Нефодій Осипович з до­кументами.

Дія третя

Ява І

Мартин з досади не спав усю ніч. «Як прочитав Нефодій Осипо­вич бумагу, щоб мене безотлагательно вивести з імєнія Красовсько­го, то наче п’ять котів вскочило у груди і разом почали дряпать там своїми гострими кігтями!.. Ну, пане Красовський! Сипеш ти грішми, щоб мене вивести звідціля, —- і я посиплю, де треба, щоб тебе у острог посадить!.. Нефодій Осипович за грабіж узяв заявленіє, каже: це уголовне діло!.. Красовський хвалиться та похваляється!.. Хва­лись, хвались!.. Коли б мені ще роздратувать його, щоб він розбій який зробив, та на Сибір… Що Сибір? На каторгу його!.. Будеш ти знать Борулю і дітям закажеш!.. Я не буду хвалиться, ні, а тим ча­сом і в острог, і в Сибір, і на каторгу тебе запру… О, не я буду! Якби не ждав сьогодня жениха, то зараз би поїхав у город — до повіреного, там голова: губерньою править! Ну, та день-два підожду…»

Яви ІІ-V

Мартин бачить, що дочка зібралась прати — і забороняє їй. Не­хай служниці роблять важку роботу. А Марисі обіцяє купити п’яльці, щоб вона вишивати вчилась — як дворянські дівчата.

Від Миколи Марися дізнається про відмову батька. Вона запев­няє, що завжди буде кохати хлопця, і обіцяє щось вигадати.

Марися розмовляє з матір’ю. Каже їй, що кохає Миколу. І що потяг батька до дворянства принесе їм лише горе. Палажка погод­жується з дочкою.

Марися падає в ноги батькові і благає не губити її життя. Вона каже про любов до Миколи, але батько такого слова й знати не хоче. Воно ж не приносить ані грошей, ані чину — те кохання. Він упевне­ний, що робить так, як краще буде для усіх.

Ява VI

Приїздить Націєвський з гітарою. Мартин виходить до нього, розставивши руки.

Дія четверта

Яви I-V

Трохим та Омелько розмовляють про те, як у суді пишуть ті папери, що їх потім один в одного викупають та великі гроші за це платять.

Мартин вимагає в усіх домашніх, щоб поводилися та вбирали­ся, як дворянські. Жених також багато вбирається та виходить до Марисі. Дівчина розмовляє з ним грубо й каже, щоб він більше ніко­ли до них не приїздив. З цим іде.

Яви VІ-VІІІ

Націєвський, залишившись один, починає сумніватися, чи не думають йому підсунути наречену, яка вже чекає дитину від іншо­го. Ці сумніви укріплюються, коли він чує розмову Палажки про онуків. До того ж гості, що приходять до Борулі в один голос гово­рять про поповнення родини і вітають господаря.

Націєвський швидко збирається та залишає дім Борулі. Мар­тин, сиплячи погрози дочці, намагається наздогнати жениха. Гості розходяться. Палажка з Марисею плачуть.

Наздогнавши Націєвського, розгніваний Боруля відлупцьовує його за свій сором.

Дія п’ята

Яви І-ІІ

Степан приїздить додому, повідомляє про те, що суд скасовано, а їх усіх звільнено. Від сестри дізнається про сумні події у родині.

Після оказії з Націєвським до Мартина прийшов Красовський, вимагав залишити маєток, виганяв усіх. Після цього Боруля зане­дужав. Палажка з дочкою ходили до Красовського, на колінах вмо­вили про відстрочку на місяць.

З суду прийшла відмова через те, що у прізвищі Борулі була припущена помилка, тож дворянські документи є недійсними.

Вирішили покликати до хворого Борулі Гервасія — адже вони так товаришували з Мартином до того, як посварилися.

Яви ІІІ-ІV

Приходить Микола, каже, що Гервасій незабаром будуть. Ма­рися каже, що лише на нього одна надія. Микола сподівається, що батько вмовить Мартина покинути хибні думки — а тоді, може, й для них з Марисею щастя настане.

Приходить Гервасій. У розмові зі Степаном каже, що треба ки­дати це чиновництво та йти заробляти гроші, як нормальні люди. Адже в хворого батька він тепер одна підтримка. А на два з полови­ною, що давали у суді, не дуже проживеш. Степан погоджується.

Гервасій каже, що поговорить з Мартином, і сподівається, що до нього повернеться здоровий глузд.

Яви V-VІ

Гервасій та Палажка під руки виводять Мартина.

Мартин ще деякий час опирається порадам Гервасія, каже, що він поїде в місто, повезе дворянські бумаги…

Гервасій нагадує про те, скільки лиха вже зазнав Боруля через те химерне дворянство.

Мартин у розпачі: «Бумаг же, бумаг багато… П’ять літ діло йшло… зовсім було признали, сопричислили… і не утвердили! І че­рез що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у но­вих бумагах — Беруля, а у старих — Боруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав — Беруля… Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може, й Беруля!.. Та так і покинуть? Жаль живий бере мене за серце…»

З важким серцем він спалює усі документи.

Усі радіють тому, що все скінчилося — і тепер знову будуть жити як люди.

Гервасій просить Мартина дати згоду на шлюб дітей. Той погод­жується. Палажка та Марися обіймають Мартина та цілують його.

Гервасій каже, що, коли Микола та Марися будуть добре вчити своїх дітей — ті й стануть дворянами.