МАРГАРИТА  ЖІНОЧИЙ ОБРАЗ. Історія нещасної Маргарити посідає важливе місце в трагедії Ґете «Фауст». Образ Маргарити є символічним, і його не можна трактувати однобічно.

Звісно, провідним у розкритті образу є соціальний мотив. У твор­чості багатьох письменників того часу наявний образ спокушеної та покинутої коханцем молодої дівчини. Найчастіше це були звичайні бідні дівчата, які стали жертвами «благородних» ледарів, що зна­ходилися у пошуках розваг. Лицемірна облудлива міщанська мо­раль, суворі вимоги церкви, що не визнавала позашлюбних дітей, нерідо штовхали нещасних жінок на вбивство свого первістка. Були випадки, коли дівчата намагалися стверджувати своє право мати дитину від коханої людини, якщо соціальні забобони заважали їм вступати в шлюб.

В одному з ранніх віршів «Перед судом» Ґете створив образ молодої матері, яка свідомо до кінця бореться проти втручання в її життя держави й церкви:

Прошу вас, пастор, и вы, судья,

Оставьте мне его:

Ребенок — мой и будет мой,

А вам-moчто до того?

Можливо, що побачена колись молодим Ґете страта двадцяти­п’ятирічної служниці готелю, яка вбила свою позашлюбну дитину, настільки вразила уяву митця, що він просто не міг позбутися того жалю, відчаю та співчуття, що колись його охопили. Уявімо тільки, на очах у всіх мешканців засуджену провели з мотузкою на шиї всіма вулицями міста. Вона постійно щось шепотіла про диявольсь­ку спокусу, про гірке розкаяння, але була вже приречена. Головний палач Франкфурта зламав на знак смертельного вироку червону паличку над головою жертви та кинув уламки їй під ноги. Через півгодини він виголосив перед сенатом вільного міста, що засудже­на «благополучно обезглавлена ударом меча».

Важко уявити, яким чином церква, яка в ідеалі була осередком любові та розуміння, дозволяла так знущатися над людьми. Прови­на грішної матері була беззаперечна, але чи маємо ми право вино­сити свій людський вирок тому, кому не змогли допомогти? Так, засудити набагато легше, ніж допомогти, зрозуміти і пробачити із справжньою християнською терпимістю та любов’ю. Я думаю, що мати, яка спромоглася вбити свою дитину, вже сама винесла собі смертельний вирок. Пекельні муки сумління до кінця життя бу­дуть розривати її серце на маленькі шматочки, навіть якщо вона буде намагатися забути свій злочин.

Ґете дає можливість Маргариті розкаятися й спокутувати свій тяжкий гріх. Але чи тільки вона була винна у такому трагічному фіналі?

Молода Маргарита була вихована за законами середньовічної патріархальної моралі. І в радощах, і в біді для неї головне — Бог, хоча залишалося в Гретхен і місце для спокуси. Викликано це було, в першу чергу, бідністю, точніше її наслідками.

Природне прагнення молодої дівчини бути красивою й приваб­ливою за умов бідності не могло задовольнятися вповні. Ось чому, побачивши у своїй кімнаті рундук із прикрасами, дівчину відразу починає примірювати всі скарби. Символічно, що мати пропонує Гретхен позбутися цієї диявольської спокуси.

Рундук із примарними прикрасами символізує, певною мірою, всі ті життєві спокуси, які неодмінно чекають на бідну дівчину у світі. Пізніше із розмови Маргарити з Фаустом ми дізнаємося, що її сім’я була не така вже й бідна. Ця бідність була свідомим вибором її матері, жінки глибоко віруючої.

Маргарита згадувала свою маленьку сестру: дівчині доводилося і вночі, і вдень заспокоювати, годувати й заколисувати немовля. А вранці на неї чекала тяжка робота, але це приносило тільки задово­лення: «…иногда измучишься заботой! Зато и сладко спишь, зато и ешь с охотой». Отже, життя дівчини мало чіткий розпорядок, у неї навіть не залишалося часу на те, щоб пізнавати дурниці, які існу­ють у світі. І все це, безперечно, завдяки матері.

Та ось відбувається доленосна зустріч із Фаустом. Розумним, привабливим, забезпеченим і, безперечно, закоханим до нестями. Нове, невідоме до того почуття, охопило серце Маргарити. Гретхен з подивом для себе помічає ті зміни, які відбулися в ній під впли­вом кохання. Якщо раніше вона засуджувала в серці тих, хто ставав на грішний шлях, то тепер була здатна віддати саму себе заради коханого.

Злий Дух супроводжує Гретхен всюДи, навіть перед церковним олтарем. Кохання принесло не тільки радість, а й горе. Коханий Фауст, не без підмовлянь диявола, вбиває брата Гретхен. Смерть Валентина та останні його слова примушують знову і знову переос­мислювати всі життєві події. Саме тому, перебуваючи у в’язниці, у майже безтямному стані, вона сприймає свого коханого в образі ката:

Палач, твоя теперь я, вся твоя!

Свою бы дочь я только накормила:

Всю ночь ее в слезах ласкала я…

Ее украли, чтобы я тужила,

А говорят, что я ее убила.

На зміну дим почуттям приходить страх. Маргарита відчуває холод коханого, їй здається, що він засуджує її, відвертається від неї. Страх дівчини був породжений тими душевними муками, які вирували і розривали її нутро:

Ой тяжко-важко ходить попідтинню,

А ще до того ж з нечистим сумлінням,

Ой тяжко-важко в чужині блукати

І щогодини ждати розплати!

Маргарита відмовляється втекти із в’язниці разом з Фаустом, адже саме там вона прозріває і, каючись, розуміє, що не зможе втекти QaMaвід себе, не зможе жити з тягарем на душі.

Бажання спокутувати тяжкий гріх залишає її у в’язниці. Бог грішницю, яка щиро покаялась, прощає й виправдовує, тому що любов не засуджується, вона — великий дар Божий, за який Він не карає. Можна провести паралель між історією Маргарити та істо­рією грішниці Марії Магдалини. Чим більший гріх, тим важче його усвідомити, тим важче розкаятися.