МАРГАРИТА. У трагедії «Фауст», написаній німецьким письменником та мислителем Ґете, жіночих образів небагато, та один із них немож­ливо забути. Це образ Маргарити, яка стала жертвою угоди, укла­деної між доктором Фаустом та Мефістофелем — слугою пітьми, володарем душ грішників. Домовленість між ученим та дияволом полягала в тому, що Мефістофель повинен показати доктору весь світ, його принади та велич. Якщо ж досі розчарований у житті, науці, почуттях Фауст зрозуміє, що щось із показаного-варте ува­ги, емоцій, відчуття щастя, то повинен вигукнути: «Мить, зупини­ся, ти прекрасна!», ознаменувавши цим свою смертну годину.

І Маргарита — перший етап у спокушанні Фауста нечистим.

Маргариту (по-домашньому її називають Гретхен) Ґете зобразив зі співчуттям. Вона не має нічого спільного з образами сліпучо гар­них і величних красунь світової літератури. Ні, це мила, гарненька та скромна дівчина, якій не виповнилося і п’ятнадцяти. Її світ ма­ленький і патріархальний —- будиночок, церква, матір та брат, вона наївна та чиста душею.

И ось Мефістофель підштовхує Фауста до Маргарити — і той під впливом злих сил закохується в неї. Доктор у захваті від милих напівдитячих манер дівчини (наприклад, вона ворожить на ромашці, чи любить її коханий), від схвильованого:

…Мабуть, порушила пристойності закони,

Вам здавшись здобиччю легкою!

Маргарита віддається Фаусту, забувши про мораль маленького містечка та про злі сусідські плітки, вона настільки закохана, що забуває про все на світі. Однак скоро приходить розплата: кохання героїв викликало самі тільки нещастя. Помирає мати дівчини, от­руєна нею самою, брат Валентин, захищаючи честь сестри, гине від удару шпаги Мефістофеля.

Після того як нажаханий убивством Фауст тікає з цих місць, Маргарита народжує дочку й від страху перед гнівом мешканців міста топить її. Урешті-решт її кидають до в’язниці як блудницю й убивцю та засуджують до страти.

Сцена зустрічі Маргарити та Фауста у в’язниці (дізнавшись про обставини, у яких опинилася колишня кохана, герой примчав на­зад) — одна з найтрагічніших і найзворушливіших у трагедії. Дівчи­на не впізнає його, співає дитячі пісеньки, щулиться на килимку, а потім починає лепетати про страту, про вбиту дитину, про матір… Фауст з відчаєм слухає ці слова, намагається підганяти ув’язнену, нагадує про час. Та вона тільки обнімає його та дорікає, що він став холодним, просить поховати її поряд із братом та матір’ю.

Після появи Мефістофеля вона заявляє, що покірна Божому суду й обирає його, а не сумнівну втечу. На слова нечистого, що Марга­рита приречена на муки, голос небес раптом відповідає: «Врятова­на». Таким чином, в усіх без винятку сценах «Фауста» дівчина — на висоті: і тоді, коли мала цнотливу душу, і тоді, коли в її серці горів вогонь кохання (тут видно, наскільки палко Маргарита може любити), і тоді, коли смерть уже в неї за плечима, бо вона врятува­ла свою душу, відмовившись від послуг Мефістофеля. Справді, цей образ може послужити символом жіночності та зворушливої відда­ності.