Мамина пісня. Доброта, людяність, чуйність серед нашого такого жор­стокого й немилосердного віку. Усе це — мати, материнство. Отже, і колискова пісня. Без отих ніжних, чаруючих колиско­вих немає дитинства. Це вони — оті перші пісні над колис­кою вчать нас добра, вчать відчувати багатоголосся життя, учать любити і ненавидіти. Вони супроводжують нас у широ­ке життя. З тих перших маминих пісень беруть початок наші тривоги і сподівання, турботи і радощі, смуток і веселість.

Прислухаймося лишень: кожна колискова — то надія на завтрашній день. У ній щедрість материнської душі, цілющість людського добра. Коли мати схиляється над колискою, над своєю кровинкою, вона співає пісню, що має начаклувати ди­тині всіляких земних і небесних благ. Вона звертається до Бога, прохає всі сили природи, щоб дали вони дитині талан, силу, здоров’я, вроду. Згадаймо невибагливі рядки:

Соньки дрімки в колисоньки,

Добрий розум в головоньки,

А росточок у кісточки,

Здоров’ячко у серденько.

А в роточок говорушки,

А в ніженьки ходусенъки,

А в рученьки ладусеньки…

Так хочеться матері бачити своє дитя радісним і щасли­вим. І мов закляття, вона промовляє: щоб виросло, не змар­ніло, щоб тяженько не хворіло, сили й розуму набралось, своїх батьків потішало…

Мати в пісню для немовляти вкладає найсокровенніше. Вона піснею дає дитині перші уроки життя. Доньку вчить бути лагідною, доброзичливою, працьовитою й добропорядною:

І вже воно росло Отцю, матці на потіху,

Добрим людям на послугу.

Отцю, мамці на втішеньку,

Добрим людям на славоньку.

А якщо це був синочок, то мав рости мужнім, сильним, відважним, охороняти свою домівку, захищати рідний край.

Рости ж, синку, в забаву,

Козачеству на славу,

Воріженькам в розправу…

Минають роки, і ось уже донька співає мамині пісні над колискою своєї дитини. Співаючи, знов воскрешає таких знайомих зайчика, лисичку, чаєчку. Викликає їх з лісів, неба, річок, озер, аби втішити, розважити.

Гойда, гойда, гойдаша,

Де кобила, там лоша,

Там луг зелененький,

Там зайчик сіренький,

Там качечка кряче,

Там чаєчка плаче,

А ти, вовчик, не ходи,

Бо накоїш там біди.

Поки й світу — буде мати бажати своїй дитині доброї долі. Уже в колисці мати бачить свою дитину дорослою. І хто б не уявлявся матері, та всі діти — однаково щасливі» здорові, усміхнені. Коли чуєш про війни, хочеться заволати на весь світ< “Хіба ж вас народила не жінка, хіба не дарувала чарівних мелодій своїх пісень, не вчила добра, терпимості, лю­дяності? Схаменіться, складіть зброю, ми ж народжені для життя, любові, праці, натхнення”.

І хочеться звернутися до всіх політиків, майбутніх і нинішніх: “Не забувайте настанов матерів. Частіше припа­дайте до народних джерел мудрості, щоб наповнювали вони вас життєдайною снагою, збагачували, робили мудрішими, очи­щали від бруду ваші душі!”

І я вірю, що не загубляться мамині пісні серед інших ме­лодій. Що не забудемо їх, не обкрадемо самих себе, дітей та онуків своїх.

Творімо ж добро! Будемо жити по совісті, не забуваючи, що:

Кожна наша дорога зморшка нова у нені.

Кожна наша тривога Пасе ми,е сиве у неї.

Хай лине пісня над землею, пісня радості, любові, наснаги. А ти, Господи, допоможи нам у цьому! Благослови нас, Боже, добром, здоров’ям, хорони від злого, дай нам сили перемогти всі труднощі!