МАКЛЕНА ГРАСА 

Дія перша

Анеля тихо, але дуже схвильовано розбудила матір на світанку. Дівчина повідомила про те, що їй освідчився пан Владек Зарембський, їхній хазяїн. Вона сказала, що тепер не зможе заснути і ма­тері не дасть, доки вона не поговорить з батьком. Мати не могла повірити: пан Владек приїхав ненадовго, щоби втихомирити страйк. Але дівчина сказала, що тепер він має намір залишитися і що він чекає на відповідь вранці.

Маклена вилізла з підвалу і весело гукала сестру, Христину. Тре­ба було зібрати чогось попоїсти: бо ж батько йде на фабрику. Може сьогодні вона буде працювати: бо ж доки фабрика страйкує, батько безробітний, а родина голодна. Пан Зброжек (батько Анелі) сварить Маклену за те, що голосно кричить і заважає йому думати. Прихо­дить Граса. Зброжек каже йому, що він-от вчить його дочку розуму: навіщо будити маленьку дівчину, якщо робити нічого, їсти — теж. Хіба що для того, щоб побити? То навіщо ж малій вставати? Маклена відповідає, що сестра сама просила розбудити її вранці.

Граса говорить Зброжеку, що до страйкових вимог вирішили до­дати ще одну: щоб не було ніяких орендарів і маклерів. І тоді Зброжек буде такий самий службовець, як усі. Той каже, що, коли страйкарі прийдуть до фабрики, то почують, що пан Зарембський не лише не задовольнив їхні вимоги, але й вирішив усіх їх звільнити. Граса ухо­дить, наостанок застережливо кажучи: «Пан Зброжек тоді скаже « гоп », як вискочить он на той балкон. А доти він як був, так і буде тут підпанком. І маклером. Думайте, та не заважайте і нам. Не затьма­рюйте ви перші неба! Не загорожуйте сонця! А то вдарить буря!»

Мати Анелі каже чоловікові про освідчення пана Зарембського. Зброжек спершу не вірить, а потім починає міркувати так: «…Тепер я зрозумів усе. Криза закрила йому фабрику, як гробар труну. Консерви гниють, робітник не пішов на зменшення зарплати, страйкує, кредитори напосідають, банкрутство, фабрика продається з торгів. Зброжек купує — пішла вчора чутка. Так він надумав: одружуся з дочкою Зброжека і на його гроші відкуплю в нього ж свою фабрику. Дзуськи!..» Він каже, щоб Анеля відповіла пану, що батькові сьо­годні ніколи, а якщо він справді кохає його дочку — то хай прихо­дить через три дні.

Анеля, причепурившись, вийшла до саду — чекати на пана За- рембського. Вона бачить Маклену і заводить з дівчиною розмову, але та відповідає зухвало та грубо. Анеля каже, що відтоді, як дівчина почала працювати на фабриці, стала дуже вульгарною. Після цього, жаліючи безробітну Маклену, яка вимушена збирати усяку гидоту і з неї варити юшку, Анеля просить служницю принести кошика з їжею. Маклена віддає сніданок собакам, кажучи, що, як вони не дої­дять, то від них вона візьме залишки харчів. Анеля ображена.

Приходить Зарембський і розмовляє з Анелею дуже зухвало. Він каже, що після образи Анелиного батька вже не хоче брати дівчи­ну за дружину. Також він повідомляє про те, що тепер вже Зброжек не зможе купити його фабрику.

Граса приходить додому у розпачі: фабрику закрито і буде ви­ставлено на аукціон. Усіх працівників звільнено.

Зброжек, повертаючись додому, ледве впізнає дружину. Він роз­повідає про крах банку, де він зберігав гроші.

Після розмови із Зарембським Анеля лежить хвора.

Жінка Зброжека вмовляє чоловіка не хвилюватися, адже у нього астма. Вона пропонує покликати лікаря. Зброжек у відчаї кричить, що не потрібен йому лікар: грошей нема! У його голові починають крутитися думки щодо того, чи може він заробити на власній смерті.

Дія друга

Граса прокидається від жахливого сну. Йому наснилося, що його ноги втекли від нього. Він насправді почувається хворим: ноги нали­лися і відмовляються йти. Граса намагається розпалити піч. Входить Маклена й виговорює батькові за те, що він устав з ліжка. Дівчина розповідає, що фабрику зачинено, сторожів звільнено, а хазяїн хоче забрати їхнього собаку Кунда за сторожа. Також вона каже, що това­риша Окрая, який спонукав усіх до страйку, заарештовано.

До квартири Грасів приходить пан Зарембський і каже, що відте­пер вони будуть платити йому, а не Зброжеку. Він дає три дні на те, щоб вони розрахувались із боргами за останні два місяці.

Приходить Зброжек і каже, що нові квартиранти прийдуть вже завтра, про що він неодноразово попереджав Грасів. Він починає тро­хи іронічну розмову із Зарембським. «То ви з патрона хочете стати маклером?» — питає. На що той відповідає: «Я стану хазяїном без маклера. А ось із пана маклера вже ніколи не вийде хазяїн. Більше того — він із маклера стане моїм квартирантом. Хоча йому ще ли­шається виселити Грасів…» Потім іде.

Граса виходить за Зарембським. Повертається з мокрими колі­нами. Каже, що Зарембський погодився дати відстрочку на три дні, якщо Зброжек не проти. «Треба було з мене починати! — каже Збро­жек. — А Граса теж захотів перескочити через маклера. І пан хоче стати хазяїном без маклера, і Граса — без маклера! Прошу звернути увагу — без маклера хочуть! Хо-хо! Хіба може бути Бог без ксьон­дза, пан без лакея, генерал без ад’ютанта? Щоб між днем і ніччю не було вечора, між числами — знака? Хіба може бути світ без макле­ра? Це від запаморочення в нас. Атож! Бо навіть я не стану хазяїном без маклера. Але маклером у себе буду я! І на фабриці! Мій дух — а буде хазяїном. Моє ім’я!»

Зброжек вимагає, щоб Граса став перед ним на коліна, тоді, може, щось і полегшиться. Але той не погоджується. Маклена, яка чула розмову, кидається до Зброжека: «Не смійте! (До Зброжека). Ти! (Увібрала повітря). Тиран ти! Тиран!.. Я зараз дістану грошей і ота­кечки жбурну їх тобі в обличчя! Отакечки! Дістану! Зараз же! Я по­біжу й дістану!»

З розпачу Маклена вирішує, як Банда, продати себе чоловікам, щоб дістати грошей. Але вона ще маленька — лише тринадцять років. До того ж худа, й така нечупара! Чоловіки не звертають на неї уваги. Коли ж, нарешті, вона домовляється з одним, то майже одра­зу тікає.

Маклена біжить до собачої будки і починає говорити з Кундом. «Не можу я, Кунде. А думала, що зможу. Коли б він іще не чіпав… А які в нього гидкі очі, ой! Не можу! Ніколи не зможу! (Сіла, обхопивши руками коліна. Безнадійно захиталася, неначе хотіла заколисати свою гірку думу). Ох, чому воно це так, Кунде? Чому мені здалося, що я й справді можу дістати гроші? Так здалось, як наяву, ось отакечки, ось отак, що я вибігла. Чому це так, Кунде? Га?» Але з будки чує чийсь голос: «Обережніше з душевними таємницями — тут, крім собаки, є ще й людина». Цією людиною виявляється колишній музикант, філо­соф Ігнатій Падур. Так склалося його життя, що люди його не пустили до себе, а от собака пустив, щоправда, не з першого разу.

Маклена у розпачі біжить додому: вона не отримала від нового знайомого ані поради, ані допомоги. Підійшовши до дверей кімна­ти, дівчина чує розмову батька із Зброжеком, який пропонує Грасі вбити його. За це Зброжек обіцяє йому п’ятсот злотих. Граса відмов­ляється: «Я заради своїх дітей на коліна стану, а заради твоїх вбива­ти не візьмуся й тебе. Хотів ще раз перед своєю загибеллю на мені заробити! У-у-у!..» Зброжек іде.

Маклена наздоганяє Зброжека і каже, що все чула, і що вона вб’є його. Той каже, що в неї галюцинації, але між ділом запитує, чи вміє вона користуватися зброєю. Дівчина відповідає, що ходила в тир і вже вміє стріляти в найдальшу ціль.

Дія третя

Маклена прокинулась о п’ятій. Розбудила сестру і дала деякі вказівки щодо господарства. Сказала, що йде… на роботу. А коли її довго не буде, то хай скаже батькові, що вона найнялася зробити те, що пропонував йому Зброжек.

Зброжек також встав рано. Він все розмірковував, як краще все обставити. Потім покликав Анелю і сказав, що скоро в них з’являть­ся гроші. Крім того сказав, що він впевнений: коли вони стануть багаті, Зарембський знов згадає про свої «почуття». Та хай вона до­пускає його до серця, але не до гаманця.

Маклена стоїть в темряві, під дощем. Мріє про гусей і тихо наспі­вує:

«Гуси, гуси, гусенята, Візьміть мене на крилята Та понесіть туди, туди…

Ні! Треба не про це. Про це треба подумати. Про це треба поду­мати. Про це…

Та понесіть мене в тюрму, За віконце заґрачене…»

Дівчина подумки звертається до товариші Окрая. Потім чує ка­шель з будки. Йде туди. Музикант не спить. Вона розмовляє з ним і питає, чи зміг би він вбити людину. Він каже, що, якби вбив когось, то, напевне вбив би й себе. Але потім згадує війну, тих, кого довелося вбивати і сказав, що знов вийшла риторика. Адже він ще живий.

Приходить Зброжек. Отримавши від нього гроші, вона шматує папірці і кидає їх маклерові. Бере пістолет і націлюється. Зброжек починає тікати. Лунає постріл.

На галас з будки висовується музикант. Маклена звертається до нього: «Ви бачили? Чули? Розкажіть про все це поліції. Або пере­дайте батькові та Христинці…» Почувся поліцейський свисток. Мак­лена перелізла через стіну та зникла, крикнувши музиканту: «Пе­редайте, що я повернусь! Обов’язково!»

Музикант, горблячись від холоду, пішов туди, куди показала Маклена. На мить у голові промайнула якась думка. Він озирнувся і побіг у протилежний бік. Потім повернувся і знову пішов, куди показала Маклена, вже більш рішуче. З-за стіни, де перелізла Мак­лена, десь далеко сходило сонце.