Поема Пушкіна «Руслан і Людмила» починається з весілля доньки київського князя Людмили з князем Русланом. Людмила — юна, вродлива дівчина, закохана у свого нареченого. Вночі її викрав чарівник Чорномор. Бридкий карлик з довгою бородою оточив свою полонянку розкішними подарунками і всіма чарами, на які був здатний. Три служниці заплітали їй косу, одягали в розкішні шати, прикрашали намистами з перлів та дорогоцінного каміння. Чорномор, залишаючись невидимим, виконував бажання Людмили. Варто їй було тільки подумати про ліс за ґратами вікна, як вона відразу опинилася на тінистій алеї серед троянд і пташиного щебету. Коли княжна зголодніла, відразу з’явилися шатро, стіл з різноманітними стравами і зазвучала ніжна музика.

Людмила – моя улюблена героїня . Людмила серед краси природи, серед розкоші думала тільки про Руслана. Не піддалася вона й чарам Чорномора, не купилася на незліченні багатства чарівника. Вона вирішила, що краще померти, ніж жити у золотій клітці. Зірвавши вночі з Чорномора шапку-невидимку, вона вперше щиро зраділа. Вона вірила в те, що її визволить з неволі її наречений Руслан.

Улюблена донька князя, яку ростили і пестили у княжих палатах, виявилася сміливою і мужньою дівчиною. Її не засліпив блиск золота і діамантів. Вона по-справжньому кохала і чекала свого Руслана. І хоча доля приготувала для Руслана немало перешкод і випробувань, наречений Людмили з честю подолав усі труднощі. У казці О. Пушкіна щасливий кінець. Людмила повернулася до княжих палат, де й продовжилося її весілля з Русланом.