«Людина, яка була театром». Творчість кожного справжнього митця невіддільна від часу, на який вона припадає. У ній так чи інакше відбиваються суспільні ідеї, історичні події, громадські пристрасті. Але є митці особливої долі й особливого життєвого призначення. їм судилося жити і діяти на стрижні суспільного і художнього життя, відбиваючи у своїй творчості найістотніші, найсуттєвіші тенденції розвитку духовної культури.

До таких митців належав Лесь Курбас. Коли мені довелося читати про його творчість, здалося, що сама бурхлива історія крокує шляхом: такою масштабною, яскравою та багатоплановою ця творчість увійшла в історію українського театру. Звідси й масштабність вирішуваних ним проблем, і драматизм першовідкривача.

Лесь Курбас народився 25 лютого 1887 року в місті Самборі Львівської області. Син галицьких акторів Ванди і Степана Яновичів, хлопець ще в дитинстві «захворів» театром. І хоч батьки не погоджувалися з його вибором, він свідомо обрав нелегкий театральний шлях. Присвятивши всі свої сили театрові, він жив ним, розчинявся в ньому, творив його. «Людина, яка була театром», — так влучно назвав його відомий письменник і науковець О. Дейч.

Є такий вислів східних мудреців: «Не приведи Господи вам народитися й жити у часи великих змін!» Саме у такий час прийшов на українську сцену Лесь Курбас — напередодні Жовтневої революції, що спричинила кардинальні зміни в історії українського театру. Митець надихався новими ідеями при розв’язуванні творчих завдань, прагнув до їх новаторського втілення. Наступ реакції й визрівання соціального вибуху у попередні роки духовної кризи спричинив відставання національного театру від сусідніх. Тому, перш за все, на долю Курбаса випала важлива місія його оновлення. Поруч із ним завжди йшли його друзі-однодумці, його мистецький колектив. Усі вони були вихованці єдиної школи, заснованої на чесній співпраці, законах етики й акторської творчості.

На його долю випало багато випробувань. Мене навіть вражає: як одна людина була в змозі витримати такі життєві колізії? Сліпуче сяйво Курбасового таланту — і непорозуміння його естетичних звершень, захоплення його творчістю — і пересуди, суперечки… Усе це породило різноманітні леґенди про митця, у яких він постає уособленням ідеалу новатора, самовіддано закоханого в театр, у творчий пошук. В історію українського театру він увійшов як відкривач незнаних мистецьких обріїв, чародій сцени, вигадник театральних образів нечуваної виразності й сили.

Для мене саме цей Курбас — леґенда, що живе в уяві ось уже декількох поколінь театральних митців. Саме цей Курбас викликає в моїй душі повагу й неприховану гордість за те, що його творче життя пройшло в моєму улюбленому театрі імені Т. Г. Шевченка. Як засновник і організатор, творчий та ідейний лідер театру «Березіль», що згодом був перейменований у театр імені Т. Г. Шевченка, Лесь Курбас по праву вважається рідним батьком нашого театру.