“Людина не для того створена, щоб терпіти поразки”. Ернест Хемінгуей є одним з найпопулярніших та най­улюбленіших у світі письменників XX століття, Хемінгуей ще за життя отримав репутацію людини-легенди. Письмен­ник також освоїв кілька паралельних професій: він був жур­налістом, а також воєнним кореспондентом на п’яти війнах. Цікаво, що Хемінгуея знали навіть ті, хто ніколи не читав його творів. Наприклад, у колишньому Радянському Союзі у багатьох житлах можна було зустріти фото бородатого чоло­віка з високим зморшкуватим чолом і ясними очима: це був Ернест Хемінгуей у зеніті своєї слави.

“Старий і море” — це повість, за яку письменник отримав Нобелівську премію 1953 року. Цей твір мав резонанс світо­вого масштабу. Проста на перший погляд історія-притча про рибалку Сантьяго під пером Хемінгуея перетворилася на справленій шедевр, один із тих, яким судилося довге життя. Головний герой повісті—старий рибалка Сантьяго — є бідною і самотньою людиною. Він мешкав у хатинці, побудованій з пальмового листя, де стояли стіл/стілець та земляна кабиця. Але життя старого не таке вже й убоге. Йому даровано сни, де він бачить свою батьківщину: “Золоті її береги, височенні білі гори”. Старому “не сняться більше ні бійки, ні жінки, ні знаменні події. Але дуже часто в його снах з’являються да­лекі країни і леви, які виходять на берег”.

Життя Сантьяго тісно пов’язане з морем, яке дає йому скромний прожиток. Але ж море нічого не віддає задарма. Аби вижити, треба багато й важко працювати. Рік за роком між морем та берегом спливають роки життя старого. Багато випробувань випало на його долю, але серце Санть­яго завжди з любов’ю відкрите до людей, птахів, риб, а насамперед — до моря. Старий добре розуміє, що мешканці моря є такими ж живими істотами, які належать до того ж великого світу, що й він сам. Зрозуміло, що коли б не жорстока боротьба за існування, не треба було б нищити риб, здобуваючи їжу.

“Та старий завжди думав про море, як про жінку, про живу істоту, що може подарувати велику ласку і позбавити її, а коли чинить щось нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача”. І ось рідна морська стихія дарує рибалці чергове випробування. Сантьяго доводиться протягом дов­гого часу боротися з величезною рибою, яка потрапила до нього на гачок. Саме епізоди боротьби рибалки й риби є центральною подією повісті. Саме тоді ми бачимо Сантьяго в усій величі його простої душі. “Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти”. У дійсності така мужність не приносить людині щастя, адже рибу з’їли акули, а у старого Сантьяго залишається лише почуття втоми, покалічені руки і глибокий сон до наступного дня, коли знову треба буде виходити на риболовлю,

Сантьяго не можна вважати індивідуалістом, який уса­мітнений у своїй мужності й мудрості. Під час рибальства старий часто згадує свого маленького друга — хлопчика Маноліно, якого навчив рибалити і з яким узагалі мав немало спільного. У тяжкій праці старому хотілося, щоб поруч із ним завжди був Маноліно. Коли тяжко стомлений рибалка спав після своєї битви з морем, хлопчик був поруч. Вплив Маноліно на старого дещо врівноважував самотність Сантьяго.

Одна з найважливіших проблем, які вирішував у своєму творі Ернест Хемінгуей, є проблема щастя в контексті пошуку сенсу життя. Сантьяго песиміст, який не має ілюзій щодо дійсного сенсу життя. Старий каже: “Хотів би купити собі трошки щастя, якщо його десь продають… А на що його купити?” Нам відомо, що певною мірою така точка зору ста­рого рибалки є точкою зору самого Хемінгуея. Дійсно, пись­менник не зміг вивільнитися з павутини протиріч буття і покінчив життя самогубством. Чи можна вважати це пораз­кою людини-легенди — Ернеста Хемінгуея? На мій погляд, така смерть автора повісті “Старий і море” нічого не пере­креслює, але дещо навпаки підкреслює. Рибалка Сантьяго впіймав рибу, яка є самим буттям, нехай ту рибу і з’їли аку­ли. А ось Хемінгуей повівся як індивідуаліст.

Нобелівська премія в галузі літератури присуджується за твори, які внесли винятково важливий внесок у розуміння людства й світу. Королівська Шведська Академія ще жодно­го разу не помилилася, присуджуючи найвищу у світі премію тим, хто її дійсно заслуговує. Тому ми повинні з особливою увагою ставитися до творів, які відзначені цим вищим зна­ком шани. Хто знає, які ще глибини розкриє своїм уважним читачам повість Ернеста Хемінгуея “Старий і море”?