«Людина мусить залишатися вірною людському в собі». Протягом свого недовгого життя Альбер Камю перебу­вав у болісних пошуках сенсу людського існування. Мате­ріальний світ він розглядав як постійну загрозу нашому життю, вихід із абсурдності якого бачив в пошуках гумані­зації «людської ситуації у світі». Він вважав, що навіть тоді, коли здається, що в людини немає виходу, вона повинна хоча б спробувати зберегти повагу до себе, до своєї справи, «на яку прирікає її сліпа доля».

Роман «Чума» – це філософський роман-притча, в яко­му автор розповідає не лише про жахливу епідемію чуми в Алжирі, а й про боротьбу європейського Опору проти фа­шизму, про боротьбу з будь-яким злом взагалі. Цей твір багатоплановий, бо автор описує лише події чумного року в Орані, жахливої епідемії, яка штовхнула громадян в бе­зодню страждань і смерті, а філософський підтекст має на увазі коричневу чуму, як називали фашизм у Європі. Тоб­то чума у Камю асоціюється із злом взагалі, невіддільним від буття, яке завжди його супроводжує. Людська доля, на думку автора, з самого початку занапащена, трагічна, бо зло здолати неможливо, але якщо всі разом будуть боро­тися із цією напастю, то позитивні результати можуть привести до покращання ситуації.

У своєму романі Альбер Камю у формі хроніки, напи­саної доктором Рієм, людиною, яка визнає лише факти, не вдаючись до романтичних почуттів чи художнього прикра­шення, описує жахливу картину страждань і смерті.

Доктор Ріє за своїм характером – людина серйозна, неба­гатослівна і неемоційна, бо керується власним розумом, тверезо оцінює ситуацію. Він розуміє, що там, де паніка, де плітки, не може бути справжнього діла. Виконуючи свій обов’язок лікаря, допомагаючи хворим, ця людина ризикує власним життям, і жодного разу він не піддав сумніву свою роль у боротьбі з цією жахливою хворобою і злом взагалі. Саме через його світосприйняття, тобто через його роздуми, ми дізнаємось про реальний розвиток подій, про вчинки інших людей. Навколо доктора Ріє гуртуються інші герої роману – Тарру, Гран, Рамбер. Тарру, як і Ріє, виконує свій професійний і людський обов’язок, нехтує власного безпе­кою, сімейним затишком, подружніми почуттями.

Саме вустами Ріє і Тарру найчастіше говорить автор. Вони сприймають чуму, тобто зло, як щось невіддільне від людини, і навіть той, хто не хворий, все одно носить хво­робу у своєму серці. Мабуть, не випадково Камю вирішив описати саме епідемію чуми, бо чумний вібріон може про­тягом десятків років спокійно десь причаїтися, але за пев­них умов дає про себе знати.

Справи затримали в зачумленому алжирському Орані паризького журналіста Рамбера. Спочатку він, побоюючись за власну безпеку і щастя, рвався додому, до коханої жінки.

Як сподівався він опинитись подалі від жахливих страж­дань і смерті! Але невдовзі зрозумів, що може бути корис­ним саме тут, у пеклі епідемії, і коли з’явилася можливість виїхати, то він відмовився нею скористатися і залишився в санітарній дружині доктора Ріє. Залишився тому, що інак­ше вчинити йому не дозволило сумління, бо в час лихолі­ття «соромно бути щасливим одному».

На прикладі Рамбера, Грана, Панлю, матері доктора Ріє автор показав реальну картину зміни психіки, вчинків і стосунків тих, хто живе під загрозою страшної хвороби і тяжкої смерті в ізольованому від світу, закритому місті. Протягом всього роману звучить авторська думка, що за будь-яких умов, навіть в обставинах загального краху, лю­дина повинна виконувати свої обов’язки, «вона має роби­ти те, що потрібно робити». Альбер Камю вважав, що лю­дина «мусить залишатися вірною людському в. собі… повинна протистояти злу навіть у тому випадку, коли не­має ніякої перспективи і ніякої надії».

Тільки всі гуртом, завдяки своїй солідарності, люди змог­ли побороти жахливу хворобу, і саме їхні спільні дії стали запорукою перемоги. «Солідарність, що виникає в процесі бо­ротьби, душевна близькість людей залишаються абсолютною цінністю навіть тоді, коли історично ні до чого не ведуть. Солідарність – зміцнює і звеличує все найкраще в людині…»

Саме в романі «Чума» песимізм автора щодо світу по­єднується з моральним оптимізмом щодо людини: «…люди швидше добрі, ніж злі». Цей твір – гімн людині, яка му­сить вірити в себе і за будь-яких обставин діяти згідно із своїм розумом, сумлінням та поняттям про честь.