Людина і природа . Двадцяте століття починалося як технологічне, зростало як атомне, а скінчилося воно під гаслом екології. Століттями західна цивілізація розповсюджувала у світі свій погляд на природу, який містився в принципі: «Хапай, що можеш». Природа неквапливо творила рослинний і тваринний світи, мільйони років витратила на удосконалення крил та очей, фарб та запахів. А людина, «ничтоже сумняшеся», за сто років повністю винищила зо дві тисячі видів комах, птахів і тварин. Замисліться: ми ніколи вже їх не побачимо.

Втручаючись у природну рівновагу, людина поводить себе, як кенгуру на порцеляновій фабриці! На південно-східному узбережжі Північної Америки понад сто тисячоліть жили в гармонії корали та морські їжаки. Людина завезла туди видру — і от через п’ятдесят років не стало ні коралів, ні їжаків, ні видр. А були великі плани — торгувати хутром.

Ми вчилися на тому, що нема у світі нікого й нічо-і могутнішого за людину. Так, вона зараз здатна за 20 іилин знищити планету. Та не може створити живої іітини, відродити вигублених тварин, очистити від афти океани.

Сьогоденні принади роблять людей сміливими. ‘ нашій країні, у Карпатах, росли букові й грабові ліси – гордість Західної України. У буків одна вада: вони іають красиву й міцну деревину. А зараз дуже ціну-зться меблі з натурального дерева, і ось ради прибутку вирубають столітні ліси. А як наслідок цього — селевий потік, що змиває кілька сот домівок.

На щастя, є і будуть люди, які стурбовані долею живої природи, вони роблять велику справу, вивчаючи тваринний і рослинний світи, знімаючи фільми, друкуючи книги. Два імені стають спокутою XX століття: Жак Ів Кусто, справу якого зараз продовжує син, і Джералд Даррелл, який віддав життя справі вимираючих видів. їх приклад повинен надихати нас.