Любовна лірика 0. Пушкіна. Дослідники вважають Пушкіна геніальним співцем жіночої краси та кохан­ня. Дійсно, настільки всеохопним є це почуття, мабуть, не змальовував ніхто. Для Олександра Сергійовича кохання подібне до бурі, воно владно захоплює, дає по­тужний поштовх натхненню, позбавляє свободи, підкорює «страстям мятежным», але, так само, як буря, згасає, перетворюючись на «погасший пепел». Длй поета не існувало вічного кохання, але вічним було бажання кохати.

Образ кохання у віршах поета проходить усі стадії розвитку: народжується, розвивається, починає згасати. Його кохання проявляється у ревнощах, роздрату­ванні та умиротворенні. Воно пристрасне по-земному й водночас ідеальне.

Музою поета у вірші «Я мить чудову пам’ятаю…» стала А. П. Керн. Цей вірш має автобіографічні риси. Починається поезія зі згадки про першу зустріч лірич­ного героя з жінкою, якій присвячено твір. З А. Керн, прообразом ліричного ге­роя вірша, Пушкін уперше зустрівся в 1819 році, коли вона приїжджала до Пе­тербурга. Анна Петрівна у 17 років проти своєї волі стала дружиною 52-річного генерала. Цей приїзд до столиці став для неї першим виходом у світ. Пушкін за­хопився молодою жінкою. Для Анни зустріч із поетом залишилася у пам’яті на все життя.

Вдруге вони зустрінуться через шість років у Михайловському. Поет жив там не з власної волі: він перебував у засланні. Приїзд Анни Петрівни у сусідній ма­єток Тригорське відродив у душі поета напівзабуті почуття, а відгуком на цю по­дію сщв вірш.

Поезія розповідає не лише про історію кохання: вона начебто відтворює ду­ховну біографію поета. Крім зустрічі з Керн у великосвітському Петербурзі 1819 року поет згадує і заслання jraПівдень, і Михайловське, і нову зустріч у родовому маєтку з Анною Петрівною у 1825 році.

Але в основу композиції вірша поет поклав не події життя, а розвиток лірич­ного почуття. Весь вірш можна умовно поділити на три частини. У першій пере­дається щастя, викликане юнацьким коханням, друга розповідає про згасання по­чуття, спустошення, яке відчуває поет у засланні, а третя частина знов сповнена щастям від почуття повноти життя після другої зустрічі з Керн.

Якщо порівняти першу і п’яту, четверту і шосту строфи, помітимо, що поет використав повтор, кільцеву композицію. Метою використання прийому був на­мір переконати у тому, що кохання, яке дає людині вищу насолоду, може бути й поштовхом для духовного відродження.

Пушкін порівнює кохану з «мимолетным виденьем», з «гением чистой красоты». Її голос — «нежный», а «милые черты» з’являються поету уві сні.

Кохана поета — не реальна жінка, а узагальнений образ, символ, божество. Вона протиставляється всьому земному, вона — уособлення таємниці, дива.

Основна думка вірша — у поєднанні теми кохання з темою творчого натхнен­ня. Цей вірш не тільки про любов до конкретної жінки, а й роздум про життя, ра­дість творчості, почуття повноти життя, яке неможливе без кохання. Розкриттю головної думки допомагає й обраний поетом віршовий розмір — чотиристопний ямб із частими пропусками наголосу. Ці пропуски відтворюють ритм серця і до­помагають передати почуття захоплення поета об’єктом свого кохання. Ще більш гармонійним робить вірш використання жіночої та чоловічої рим.

Безперечно, цей твір є одним із шедеврів світової любовної лірики, який розпо­відає і про кохання, і про здатність людини кохати, яка підносить її над буденністю.