Любов Возного – почуття щире чи корисливе. Найбільше почуття, що є в серці людини,— кохання. Коли воно за­роджується, то і світ здається прекраснішим, і небо блакитнішим, і люди привітнішими. Воно може змінити людину, зробити її щасливою.

Кохання приходить нежданно. Може, і возного Тетерваковського воно застало зненацька, коли він вперше побачив Наталку. Возний сам зізнаєть­ся: «Так знай же, що я тебе давно уже полюбив, як тільки ви перейшли жити у наше село». Він щиро любить дівчину, бо і в пісні, і в розмові з На­талкою кілька разів признається: «Люблю тебе до безконечності». Могли це бути і пусті слова, та наміри возного тоді не були б такі серйозні. Тетерваковський прямо говорить: «Я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу». Він наївно передає виборному свою розмову з Наталкою, просить, щоб Макогоненко став посередником між ним і дів­чиною. Навіть обіцяє: «Єжелі виіграєш любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моего ложа на законном осно­ванії, то не пожалію нічого для тебе». Це свідчить, що возний закохався по-справжньому, щиро, бо наважився переступити звичаї свого кола, узяти за дружину бідну селянку.

Возний, як і всі закохані, радіє зустрічам із Наталкою, хоче вилити їй свою любов, розповісти про своє велике почуття, і навіть не помічає наїв­ності та комедійності залицянь. Замість простих, зрозумілих слів, возний удається до книжних конструкцій, до заплутаних виразів. Так, звертаючись до Наталки, замість того щоб сказати: хочу почути від тебе слово люблю, він говорить: «…желаю із медових уст твоїх слишати умилительное на- званіє, сообразное моєму чувствію». А як він освідчується у коханні! Якій дівчині сподобається порівняння з ягницею:

Безмірно, ах! Люблю тя, дівицьо,

Как жадний волк младую ягницю.

Смішною і нікчемною видається пісня возного «От юних літ не знал я любові», яка рясно пересипана канцеляризмами та церковнослов’я­нізмами. Душевне піднесення, високі почуття до Наталки він називає «возженієм в крові». Вид дівчини

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смішалась;

Настал мой час!

Тетерваковський щиро радіє, заручившись із Наталкою. Він ділиться своєю радістю з Миколою, розповідаючи йому, що заручився «з найкра­щою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею». А коли він зрозумів, що Наталки не втримати, то і тоді не вдається до насильства та грубощів, а виявляє гуманне ставлення до дівчини. Возний відмовляється від Наталки: «Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владєніє з тим, щоб зробив її благополучною». Думаю, це теж свідчить про щирість його почуттів, бо хоче, щоб Наталка була щасливою, бо не може дозволити їй кинутись у Ворсклу.