“Любов, що водить сонце й зорні стелі”. Приблизно із середини XII століття в Європі поволі набирає розвитку новий культурний рух — Відродження, або Рене­санс. Біля першовитоків цього руху стояв Данте Ал іг’ єрі. Деякі історики літератури вважають йото водночас останнім представником середньовіччя і першим з титанів Відродження.

Непідготовленого читача турбує питання, чому цей велич­ний і абсолютно серйозний твір названий “комедією”? Відповідь дуже проста: за часів Данте комедією називали не лише смішне, а взагалі будь-яке видовище.

“Божественна комедія” є твором надзвичайно гармоній­ним. Поетика цього твору досі вважається неперевершеною з технічної точки зору. “Божественна комедія” складається з трьох частин — “Пекло”, “Чистилище” та “Рай”. Головні дійові особи “Божественної комедії” — сам Данте та його проводир Вергілій, давньоримський поет, якого вважають найпершим язичником, що перейнявся християнською вірою. Своїм твором великий італієць прагнув “вирвати усіх жи­вих з кігтів недолі й повести їх до щастя”. Зробити це Данте вирішив на власному прикладі. Проводячи своїх героїв та читача через кола пекла та чистилище до раю, автор проде­монстрував усьому людству шлях до надії та спасіння душі. Для розуміння змісту “Божественної комедії” важливо те, що Данте намагається висвітлити в ній глибокий зміст бут­тя, його тришаровий склад: свою власну життєву драму, світ природи, історію людства. Таким чином, автор звертався не тільки до сучасників, але й до найвіддаленіших нащадків.

Подорож потойбіччям починається з пекла. Спочатку Дай ­те описує похмурий ліс, який асоціюється в нього з тогочас­ною Італією. Головною бідою своїх сучасників Данте вважав егоїзм, гордість у суміші з насильством, схильність до земних радощів. Три звіра — пантера, лев та вовчиця, які послідовно з’являються перед нами, — символізують згадані вади люд­ської вдачі.

Однією з вершин світової літератури вважається опис дев’яти кіл пекла. Над пекельною брамою накреслено напис:

Ніщо не вічне, я ж на всі віки.

Лишайте сподівання всі, хто входить.

Ці рядки нагадують про те, шо людське життя, позбавлене жодних сподівань, перетворюється на справжнє пекло. Данте неодноразово підкреслює, що чим глибше гріх проникає в людську душу, тим страшніша кара чекає на неї. Отже, у першому колі пекла знаходяться нехрещені немовлята і доб­рочесні нехристияне, у другому караються порушники шлюб­ної вірності, у третьому — черевоугодники, у четвертому — скнари і марнотратники, у п’ятому — гнівливці, у шостому — єретики, у сьомому — насильники, у восьмому — обманщики, звідники, спокусники, підлесники, святокупці, віщуни, хабар­ники, лицеміри, злодії, лукаві порадники, призвідники розб­рату, фальшивники металів, фальшивники людей, грошей і слів, у дев’ятому — найрізноманітніші зрадники на чолі з Іудою, Брутом та Касієм. Данте висловлює думку, що людина, яка у своїх вчинках не керується вірою, надією та любов’ю, вкидає себе до пекла ще за земного життя.

Згодом Данте потрапляє до Чистилища. Там він піднімається нагору і знаходить те, що втратило людство, тобто совість та самостійність волі.                                 у

Третя частина “Божественної комедії” відкриває читачеві новий світ, сповнений краси і добра. На берегах Святосяйної річки пломеніють вогняні квітки — душі праведників. Вище розташований престол Бога. Він ніби обіймає весь Всесвіт:

Уяву сила зрадила була,

Та, мов колеса, ясні і веселі,

Жадобу й волю далі повела

Любов, що водить сонце й зорні стелі.

Данте приходить до розуміння, що світом рухає любов. Саме вона дає гармонію і красу світобудові.

Сам Данте вважав “Божественну комедію” твором, ося­яним горнім світлом. Головною метою людства, за думкою автора, є вивільнення з пут егоїзму та інших вад, що кінець кінцем призведе до повного злиття людського і божественно­го начал у межах цільної людської особистості.