План

1. Краса рідного краю.

2. Цікава і багата історія Охтирщини.

3. Мої знамениті земляки.

4. Наше містечко у творчості М. П. Арцибашева.

5. Я люблю тебе, місто мого дитинства.

Люблю тебе, мій рідний краю. Охтирщина… Давня і водночас вічно молода, овіяна легендами і славою.

Колисковий мій краю, ти охтирська земля.

Я про тебе співаю. Я навіки твоя.

Це земля, на якій я народилася і живу. Люблю її блакитне небо і вечірні зорі, зелені ліси і широкі поля, красуню Ворсклу і вузеньку річечку Охтирку.

Моє місто цікаве своїми пам’ятками далекого і близького минулого. Є тут величний Ііокровський собор, Юріївська і Введенська церкви, що мають неабияку архітектурну цінність. Охтирка — місто багатих культурних та історичних традицій. Тут свято шанують пам’ять про своїх героїчних земляків. На їх честь споруджено пам’ятник загиблим у роки Великої Вітчизняної війни, алею Героїв Радянському Союзу і Повних Кавалерів ордена Слави, пам’ятник охтирцям-афганцям. А в центрі височіє пам’ятник герою Великої Вітчизняної війни, прапороносцю перемоги — Олексію Бересту.

Ми пишаємося народним артистом П. Білинником. Із глибокої давнини тут розвивалась писемність, література, фольклор. З нашим краєм нерозривно пов’язана творчість таких митців слова, як Яків ГЦоголів, Павло Грабовський, Остап Вишня, Платон Воронько, Михайло Арцибашев, Іван Багряний, Катерина Квітчаста, Ніна Багата та багатьох інших. Вони оспівували красу нашого краю у своїй творчості.

У нашому місті минули дитинство і юність письменника Михайла Петровича Арцибашева. Справжнє визнання прозаїку приніс роман «Санин». Але, що цікаво, дія роману відбувається в провінційному містечку, у якому вдумливий читач побачить і монастирську гору, і майдан, де любить прогулюватися молодь, навіть млин і печеру.

Майже всі твори, написані М. П. Арцибашевим, найчастіше мальовничо змальовують рідні місця: монастирську гору, сонячні поля та красиві ліси, щб оточують Охтирку. «Все більше вияснюючись і виростаючи, показалася гора, на якій виблискували куполи й білі стіни монастиря. Вся гора була вкрита дібровою та здавалася кучерявою від зелених верхів дубів. Ті ж дуби росли на островах. І внизу попід горою, і між ними текла широка і спокійна річка», — ось тут він і розселяв героїв свого роману «Санин».

І де я не буду після закінчення школи, я завжди повертатимусь думками до рідної домівки, маминого вишневого садка, до краю мого дитинства.

Палацами мав я таємні діброви,

Пахучими ліжками — трави шовкові,

Кущі в приголов’ї росли;

І вранці, і ввечері води ворсклові

За купіль зцілющий були.