Народу вірою і правдою служити

Навчила мати ще малим дитям,

О, як нелегко їй було нас вчити!

У кожному із нас — мета її життя.

О. Бурак

Любить людей мене навчила мати… Весь світ — це люди. Пізнати його — це пізнати людину, бо у світі немає нічого кращого, складнішого, цікавішого за неї.

Я прожила тільки 17 років, але вже переконалася, що без любові до людей не звідаєш справжнього щастя, вдоволення, насолоди від існування на цьому світі.

Усі люди: чужі, свої, рідні, близькі — оточують тебе скрізь і всюди, з ними постійно спілкуєшся, конфліктуєш і погоджуєшся, плачеш і смієшся, говориш і мовчиш. Укупі завжди краще. Так було і так буде. Це істина життя, бо що я одна? Осколок великого народу, славної нації…

Сьогодні, як ніколи, відчуваю гордість за свій народ, що знову зіп’явся на ноги, хоч важко, дуже важко втриматися. І я співчуваю, підтримую, звеличую його разом із О. Підсухою:

Народе мій! Твоя потреба

Мені щемить, мов сіль у рани.

З тобою я сміюсь і плачу,

Вмираю й воскресаю знову,

Пишаюсь вродою твоєю.

А любити людей, мені здається, кожного навчила мати — єдина людина, яка відкриває «двері у світ, життя».

Для мене мама — святиня, щось рідне, величне, найдорожче. Хіба не її люблячі руки пригортали мене з перших років мого життя, хіба не її очі слідкували г-мною з невимовною ніжністю і любов’ю, хіба не її постать схилялася над моїм ліжком, коли я часто хворіла або втомлена лягала відпочити. Тому й святе вонс слово матусі, тому й незабутнє на всі роки. Заповід-материнські — найсвятіші, і виконувати їх треба з честю і гідністю, бо, за словами В. Симоненка,

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата…

Щоб навчити дитину чомусь, мати сама повинна 5>ти взірцем, прикладом, який можна наслідувати. Іивлюся на свою маму і дивуюся, скільки уваги, лю-5ові і ласки віддає вона кожному, хто до неї звертаєть-ся за допомогою.

У будь-яку пору поспішає вона на допомогу людям, бо в неї дуже відповідальна професія — лікар.

Учить вона й мене любити людей, бо жити серед дюдей і бути відірваним від них не можна, бо це «ос–аточна загибель свого «я», своєї особистості. Треба, доб моє «я» воєдино злилося з мільйоннодужим народним «я», щоб було, яку П. Тичини:

Я єсть народ, якого правди сила Ніким звойована ще не була.

Яке це все-таки щастя — жити й любити! Недаремно шеТ. Шевченко говорив:

Невесело на світі жить,

Коли нема кого любить.

Важливо не просто любити народ, а конкретних людей, які живуть поруч з тобою. Допомогти хворій, немічній людині, виручити друга в біді, поспівчувати нещасному — ось що значить любити людей не на словах, а наділі. А вчать нас цьому матері… Усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди і благословивши на світлу долю. Стоять і дивляться, і чекають нас завжди, і бажають нам добра і щастя.

Рідна мати і Україна — два крила любові несуть людську душу через віки, бо тримає їх на світі материнська любов. Мама завжди з нами, вона живе в нас : в наших дітях та онуках, у всьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро.

Скількох вона вивела у світ, передавши їм у спадок любов до людей, глибоку чуйність до людських тривог, смутків і радощів, навчивши їх творити добро, берегти все святе на землі.