ЛІТЕРАТУРНИЙ ПОРТРЕТ ІДЕАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДІВЧИНИ. Маруся — центральний образ відомої однойменної повісті Гри­горія Квітки-Основ’яненка. Письменник поставив собі за мету пока­зати справжній ідеал української дівчини не тільки в зовнішніх проявах, але й у внутрішніх.

«Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чор­нявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, лич­ком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький, а губоньки, як цвіточки розцвітають», — так почи­нається опис Марусі. Її портрет має фольклорну основу, адже вона червоніє, «як калина», брови, «як на шнурочку», голос, «як сопілонь- ка»… Автор симпатизує головній героїні, це помітно хоча б із того, що для її опису він уживає велику кількість зменшувально-пестли­вих слів— «чепурненька», «білесенька», «зубоньки» та багато інших.

Так, зовнішність Марусі повністю відповідає уявленням україн­ського народу про вроду, однак чи не закінчується її привабливість на цьому? Ні, бо виховав її Наум Дрот, чоловік чесний, працьови­тий і дуже релігійний. У творі неодноразово підкреслено: усі свої статки та особисте щастя він заслужив завдяки дотриманню норм народної моралі.

У межах цих норм він виховує й Марусю, і в результаті вона — шаноблива дочка, роботяща господиня, чепурна дівчина, богобояз­лива людина, вірна подруга. Вона навіть не ходить на вечорниці, де тільки «гріх та сором один», не танцює на весіллях, а вже щоб із парубками загравати — крий Боже! Перед веселощами та пустоща­ми вона віддає перевагу домашній роботі, щоб якнайбільше допомогти матері. Одне слово — «на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще ж до того тиха, смирна, і усякому покірна».

Звісно, такій дівчині не міг сподобатись абихто, тому щиро й на­завжди покохала вона вродливого веселого Василя, працьовитого, чесного та порядного парубка. Його скромність спочатку заважає йому зрозуміти почуття Марусі, однак скоро два закоханих серця знаходять спільну мову — й ось вони вже нерозлучні. За мірками не тільки тогочасного пересічного українця, а й нашого сучасника, герої повісті — ідеальна пара! Та бідність Василя не дає їм бути разом, тож доводиться юнакові йти із села, щоб заробити гроші. Дівчина знову показує себе з найкращого боку, бо вірно й незрадли­во чекає коханого. Та трапляється страшне нещастя: застудившись, Маруся тяжко захворює, а згодом помирає.

Читаючи епізоди, у яких показаний перебіг хвороби головної героїні твору, ми бачимо у неї прояви прищепленої змалечку бого- боязливості. Маруся спокійна, іноді й посміхається, вона вже готова до зустрічі із Всевишнім, який уже чекає на неї, і повністю корить­ся Його волі. Така покірливість, неухильне виконання церковних заповідей теж належать до переліку чеснот, які українці висували до морально та духовно ідеальної людини.

Плеяда творів української літератури насичена жіночими обра­зами, кожен з яких заслуговує на пильну увагу читача. Та якщо він прагне з’ясувати, яка ж у розумінні українського народу справжня ідеальна дівчина, то насамперед йому варто почитати повість «Ма­руся» Григорія Квітки-Основ’яненка.