Лист до письменника. Дозвольте, пане Мольєр, зняти перед вами капелюха! Таким діям, якщо йдеть­ся про Вас, не здивується ніхто. Але, можливо, Вам буде цікаво, чому це хочу зро­бити саме я.

А річ у тому, що автор листа живе у добу, коли купці і буржуа називаються се­реднім класом і зовсім не переймаються проблемами набуття зовнішнього лоску: вони й без цього вважають себе господарями життя. На жаль, обмеженість і за­раз залишається майже непомітною на загальному тлі обмежених і нецікавих лю­дей. Вони так само, як Ваш герой, вірять усьому тому, що їм скажуть по телеві­зору чи в Інтернеті, тому що їх хтось встиг переконати, що так модно, сучасно або престижно.

Ваш герой намагався стати кращим, щоб посісти інше — вище місце в суспіль­стві. Його драма у тому, що він звернувся по допомогу до шарлатанів. За наших часів звертаються до шарлатанів зовсім з іншою метою. Доказом цієї думки є те, що шарлатанів обирають «розкручених», не взявши на себе клопіт переконатися в їхній компетентності. Шлюбні стосунки в середнього класу також є предметом для торгу та шляхом нагору. Щоправда, не в бік самовдосконалення, а просто на­гору — щоб бути над кимось, багатшим від когось, мати престижнішу марку необ­хідних і не дуже потрібних речей.

Чому ж я знімаю капелюха перед Вами? Відповідь проста: Вам вдалося на­стільки- дотепно і смішно показати прагнення Журдена стати шляхтичем, що у розумної людини, нашого сучасника, обов’язково виникнуть аналогії з ситуаці­єю Вашого героя і поведінкою багатьох сусідів, знайомих і тих, про кого пишуть у виданнях під загальною назвою «гламур». Дійсно, виставляти себе смішним для того, щоб бути тим, ким ти не є, — що це, як не безглуздя?

На жаль, безглуздя в нашому житті забагато. Але воно непомітне, якщо не вка­зати на нього за допомогою сміху. Вам це вдалося, як нікому. Ви й інших цього навчили.

Маю сподівання, що Вашу комедію прочитають хоча б школярі (вони ж май­бутні дорослі), і вона зробить свою шляхетну справу: навчить сміючись.

«Ми завдаємо порокам тяжкого удару, виставляючи їх на загальне посміхо­висько. Найкраще, що я можу зробити, — це, висміюючи, викривати пороки мого століття», — написав видатний комедіограф Ж.-Б. Мольєр. І за цю роботу посів одне з найпочесніших місць в історії літератури.