Роль жінки в сучасному суспільстві. Раніше я мало замислювалася над питанням суспільного становища жінки, вважаючи, що її одвічне призначення — бути берегинею сімей­ного вогнища. А тим часом чоловіки мітинґують у парламенті та на майдані біля нього, їхніми іменами перенасичено технічні видання, чоловічий розум вирішує глобальні проблеми, творить долі людства (і не тільки у позитивному значенні),

Та ось на мої очі потрапив вислів Миколи Реріха: «Коли у домі важ­ко, тоді звертаються до жінки. Коли більше не допомагають розрахунки та обчислення, коли ворожнеча та взаємне руйнування сягають межі, тоді приходять до жінки. Коли злі сили беруть гору, тоді кличуть жінку». Ось у чому, виявляється, полягає свята жіноча місія: бути не тільки берегинею свого роду, але й усього живого на землі! І що б там не вирі­шували чоловіки, доля людства все одно у руках жінки, бо воно зароди­лося у її клітиночках, її серці, сповите і захищене її любов’ю;

Переді мною постають величні у своїй самовідданості матері з творів Шевченка, Самчука, Довженка і закохані героїні Лесі Українки та Олеся Гончара, сповнені гідності Роксолана, Оксана з «Боярині», Маруся Чурай. їх образи закарбовуються в пам’яті навічно, бо вони, як вірні подруги, на­вчають. родять, діляться потаємним… І тисячі разів правий М. Реріх, коли зазначив, що найголовніше у світі — жінка, ця одвічна загадка природи!

Та коли я, готуючись до твору, гортала сторінки свіжих часописів, була вражена: мене приголомшили сучасні факти, тому вони свідчили про підлегле становище жінки у сьогочасній системі суспільних відносин.

Ось ми милуємося жінкою-господинею, і .зовсім не замислюємося, що ведення домашнього господарства відбирає у неї весь вільний час. Ми пишаємося жінкою-трудівницею, а виявляється, що дві третини сучасних безробітних — жінки, хоч спеціалістів із вищою освітою жінки становлять шістдесят один відсоток. А ті, що працюють (здебільшого у важких умовах), поступаються чоловікам на два-три розряди і тому отримують меншу платню. І зовсім уже парадоксальними є цифри, що стосуються громадсько-політичної сфери: в Україні п’ятдесят чотири відсотки виборців — жінки. А от у парламенті їх менше — чотири відсотки. У політичному житті, як я розумію, ці 4 % мають невелику вагу (хоча імена Юлії Тимошенко, Наталії Вітренко, Валентини Семе­нюк суттєво похитнули спокій моїх співвітчизників).

…Мила моя Україно! Чи не твої доньки є найчарівнішими квітками у вінку української слави? Княгиня Ольга і Єлисавета Милорадович, Леся Українка й Олена Теліга, моя землячка Христя Алчевська та найулюбле­ніша поетеса Ліна Костенко, про яку ровесниця з Конотопа написала:

В її очах горить святий вогонь,

А серце слів мелодію складає.

Промені цього вогню, народженого у серцях гідних доньок україн­ської землі, освітлюють і зігрівають життя усієї нації, на яку, я вірю, чекають кращі часи. Астрологи свідчать, що Земля вступає в еру Вели­кої жіночості: жінка мусить настільки піднестися сама духовно, мо­рально, інтелектуально, щоб повести за собою. Тому наше майбутнє має бути прекрасним!

…Зараз мої однолітки стоять на порозі дорослого життя. Яким воно буде? Я переконана, що моє майбутнє залежить від того, наскільки чес­но я буду ставитися до обов’язків: суспільних (а це і професійні обов’яз­ки, і громадянська позиція), а також до свого одвічного призначення бути берегинею своєї родини. Це щастя — бути жінкою! Це велика відпо­відальність — бути жінкою! Це щедрий дарунок долі — бути жінкою!

Я — жінка.

Я — травинка.

Я — царівна…

Лише Афродіта мені рівня.