Краса української природи. Над гарячим степом високе небо та вогнисте літнє сонце. Розкішні квітки горять золотим вогнем. Десь недалеко садок, а в садку яблука, сливи, груші. А ще в садку дуже багато квітів. Самё це запам’ятав із дитинства поет Микола Вінграновський.

Рід поета ведеться від Дніпра-Славутича, від маленьких і великих річок, від садів у цвіту. Там коріння Миколи Вінгра­новського. Мабуть, тому кожний його вірш — це величальна пісня рідній землі, яка така багата й прекрасна.

А в тиші я питав: про що шумиш

Рясним садком, схилившись в чорнобривці?

Та хтось питає тихо: земле, спиш?

Уже спочила? Дай води з криниці!

Микола Вінграновський часто звертається до чистого дже­рела народної пісенної творчості. Звідти в дитячих творах поета місяць і сонце, ріка й поле, ластівка й лелека. Вони майже підвладні волі поета:

Грім жив у хмарі і згори

Він бачив, хто що хоче:

Налив грозою грім яри,

Умив озерам очі.

Грім, який є природним явищем, уособлений в одному з віршів у доброму дядькові, який безкорисливо допомагає при­роді: напоїв яри, груші та сливи пообтрушував, щоб деревам стало легше. У творах Миколи Вінграновського природа ви­ступає як олюднене буття. Поет вважає себе частинкою Все­світу. Микола Вінграновський дуже чутливий до змін у нав­колишньому середовищі. Це народжує дуже оригінальні мета- фори-пейзажі:

Над білим полем біле небо,

В гнізді сорочім сніг сидить.

Микола Вінграновський — один із поєтів-мудреців, який пильно вдивляється в чарівну красу природи. Йому дуже добре відомо, що прекрасні українські краєвиди — то є прояв дужо­го й гармонійного Всесвіту.