Козаки — мужні лицарі України. Героїчною романтикою овіяна історія нашої землі. І чи не найбільше захоплення викликають мужні лицарі Украї­ни – козаки. Що ж-ми знаємо про їх життя та військову май­стерність?

Козаки зрікалися родини, прирікали себе на життя су­воре і сповнене численних небезпек. І все це задля того, щоб захистити свою батьківщину-матір Україну, щоб за­хистити увесь християнський світ від страхітливих турків, від хижих татар, які вривалися сотнями тисяч на Україну і вчиняли під час набігів пожежі, грабунки, забирали ба­гатьох нещасних християн у полон.

Такою ж важкою і лютою була боротьба козаків з інши­ми їхніми сусідами – поляками. Багато нещасть і лиха довелося зазнати українцям від польської шляхти. Від кого ж іще, як не від своїх лицарів-козаків, наші співвітчизни­ки могли сподіватися визволення, давно очікуваної волі і захисту православної віри?

В одній козацькій думі про причини війни козаків з по­ляками часів гетьмана Богдана Хмельницького говориться:

Святий Отченаш читайте,

На славу України прибувайте,

Ляхів, мостивих панів Упень рубайте,

Кров їх у полі з жовтим піском мішайте,

Віри своєї християнської у наругу на дайте!

І не лише гноблення православної віри змушувало запо­різьких козаків братися до зброї; а й те, що польські пани винищували їхні родини, безчестили дочок. Отак, що б там не було, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, козаки на суші і на морі, кінні та піші, невтомно і самовіддано воювали зі своїми одвічними ворогами – то татарами й турками, то ляхами-католиками, і вважали це найважливішою і най- святішою для себе справою. Тримаючи високо своє знамено і свято виконуючи свій обов’язок, вони ні перед ким і ні перед чим не відступали: не боялися ні вогню, ні морських хвиль, ні страшного голоду, ні катувань у ворожому полоні.

Ой полем, полем килиїмським

Та шляхом битим ординським,

Ой там гуляв козак Голота,

Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота…

Де ж брали козаки снагу для такої боротьби з безліччю ворогів довкола себе? Брали і в собі, в глибині своєї душі, і в вірі.

Споконвіку воюючи з ворогами, показуючи справжні чудеса хоробрості, козаки своїми подвигами викликали в сучасників почуття мимовільного подиву і змушували інших прославляти козацьку відвагу та всі козацькі діяння. Таким чином, у добу розквіту українського козацтва, під завиван­ня степового вітру, під ревіння Чорного моря та брязкіт зброї народилося безліч справді художніх народно-козацьких дум та пісень, що вражають і незрівнянною красою, і гармоній­ними мелодіями, і цілковитою злагодою з історичною прав­дою. Поширювали і зберігали такі пісні й думи здебільшого козацькі співці – кобзарі, сліпці-бандуристи.

І не самих сліпців-бандуристів надихали своїми подви­гами козаки: за опис їхніх діянь бралися і мемуаристи, і літописці, й історики.

Саме тому українські козаки, які боролися з численни­ми ворогами за православну віру, за українську народність, за свободу совісті та людські права, свято оберігали всі дорогі заповіти своїх пращурів, виступали носіями висо­кої громадянськості.

Ой у полі могила, широка долина,

Сизий орел пролітає:

Славне військо, славне запорізьке,

У похід виступає…

Славне військо, славне запорізьке,

А як золото сяє.