В українській літературі доби бароко визначне місце посідають козацькі літописи, головною темою яких була визвольна війна 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетських загарбників.

Наприклад, «Літопис Самовидця» — визначна пам’ятка української історіографії. Тут розповідається про події 1648—1702 рр. Автор твору невідомий, у літописі розповідається про боротьбу за владу Сомка й Брюховецького, останній був з числа козацької старшини.

У літописі засуджується міжусобна війна, що точилася в Україні після смерті Б. Хмельницького, особливо гетьманство П. Дорошенка, котрий жадав влади. Розв’язкою є зображення жорстокої розправи Брюховецького та царського уряду Росії над Сомком та його прихильниками.

Стиль твору дуже мальовничий з гарними описами, іноді драматично напружений. Літопис містить чимало фольклорних елементів і цікавих оповідань, описів.

Збереглася до наших часів й «Історія Русів», у цьому літописі розповідається про події 1648—1769 років. Твір є не стільки історичним, як національно-політичним та літературним. Автор твору висвітлює історичні постаті Б. Хмельницького та І. Мазепи. У літописі засуджується національний та релігійний гніт поляків, а потім — Москви.

Мова твору насичена народними прислів’ями й приказками, містить як елементи російської, так і української літературних мов.

Цікавим є й літопис Самійла Величка. Твір охоплює події на Україні з 1648 до 1700 р. Автор твору був військовим канцеляристом. У творі важливою є «Передмова до читача», в якій говориться про завдання історіографічної праці й причини її написання. Самійло Величко об’єктивно розповідає про історичні події козацьких часів, засуджує корисливі вчинки багатьох гетьманів. Текст твору насичений народними виразами, порівняннями, прислів’ями, приказками. Мова твору близька до літературної.

Отже, у добу бароко існувала велика кількість історичних творів, котрі відображали національний світогляд українського народу й сприяли подальшому розвитку української літератури.