КОНТРАСТНІ ЖІНОЧІ ОБРАЗИ. Творчість М. Вовчка стала помітним явищем у жіночій прозі XIX ст. На той час у популярних журналах друкувалися твори жінок- письменниць, але, як правило, то були романи і повісті про любов, про дрібні особисті переживання, про сімейний побут — солоденькі, сентиментальні твори — дамське рукоділля, а не література. Опові­дання ж М. Вовчка лунали на захист безправних людей, в першу чергу жінок, чия воля була попрана, чиє життя було зруйноване силою тих, хто не соромився відверто знущатися і принижувати людську гідність.

Якщо проаналізувати систему жіночих образів у повісті «Інсти­тутка», ми можемо дійти висновку, що вони побудовані на проти­ставленні. Але це протиставлення не за соціальними характеристи­ками, не за приналежністю до того чи іншого класу, а протистав­лення моральних якостей, рівня світогляду, ставлення до життя.

Різко негативним є образ молодої інститутки, яка нещодавно по­вернулася з навчання в маєток бабусі й почала там «господарювати »: «Почалися тоді в нас карності щоденні, щоденний плач…». Фактич­но, перед нами тип самозакоханої, жорстокої особи, життєві інтереси якої обмежувались тільки матеріальними потребами. Можливо, в цьому випадку слід говорити про неправильне виховання: з дитин­ства дівчина могла взяти від життя все, що їй хотілося, при цьому не докладаючи зусиль. Я б не здивувалась, якби інститутка заради влас­них потреб переступила через бабусю, яка дуже любила онучку. Влас­не, вона і намагалася це зробити, коли запрошувала до себе в гості численних подруг. Бабуся хворіла, чужі люди викликали в неї відра­зу. А що в цей час робила панночка? Прикрашала бабусю у чепчик з рябими стрічками, садовила на кріслечку посеред кімнати і приму­шувала зустрічати гостей: «Стара вже світом нудить, а панночка втішається: — Як славно, бабусечко, як славно, як у нас велично та пишно!»

Звісно, якщо інститутка егоїстично ставилася до рідної бабусі, то й інші люди були для неї порожнім місцем. Вона вважала, що тільки одна знає, що для чого у цьому світі, тому всі інші, нікчеми, повинні підкорятися її примхам. Так, наприклад, захотілося їй, щоб дівчата гаптували, вона примусила їх це робити: «Сама учить та раз по раз надбіга, чи шиємо. І обідати йдемо, то вона хмуриться і свариться». Освіта, здобуття нових знань не були метою інститутки. Вона пова­жала тільки ті «науки», які могли представити її вигідно: «Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза моря­ми, та чи в їх добре там та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати… ». Фактично, для чого жила панночка- інститутка? Лише для того, щоб задовольняти свої потреби. А зну­щання над іншими людьми приносило їй задоволення, оскільки сер­це її було порожнім і байдужим.

Зовсім не такими постають інші жіночі образи повісті. Звісно, що в їх зображенні переважає ідеалізація, оскільки соціальний ста­тус не визначає людську душу. Один з найпривабливіших і найтра- гічніших водночас — це образ молодої вродливої Катерини. Це була жіночка «білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубо цвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко!» Катерина поважа­ла інших, але й не втрачала почуття власної гідності. Була спритна, працьовита. Здається, вона відразу зрозуміла, що то за панночка захопила серце їхнього пана. В той час як усі тільки звикали до нової господарки, Катря вже була неспокійна і сумна. Вона народи­лася вільною, але закохалась і одружилась з кріпаком, у подружжя народилася дитина. Звісно, що людині, яка звикла бут^ вільною, важко дається усвідомлення власного рабства. Але більше, ніж за себе, переживала Катерина за маленьку дитину. Жінка сама обрала свою долю, а дитина не могла вибирати. Вона мала пристосуватися до тих обставин, у яких народилася й зростала.

Справжньою трагедією стала для Катрі смерть дитини. Втра­тивши найдорожче — дитя, нещасна жінка повсякчас повинна була вислуховувати нарікання молодої пані. Недовго волелюбна душа Ка­терини терпіла наругу: «Тепер я вже не боюсь вас! Хоч мене жив­цем із’їжте тепер!» Хоч якою б сильною не була жінка, вона не витримала важкого життєвого випробування. Із смертю дитини вона втратила віру в майбутнє, що й призвело до самогубства.

Необхідно звернути увагу і на образ оповідачки Устини. Що нас приваблює в першу чергу в цьому образі — життєвий оптимізм. Здається, що Устина витримає всі випробування. Ще маленькою вона втратила матір і батька. Росла сиротою, а в десять років пішла служити в двір. Усі події Устина сприймає із християнським сми­ренням.

Примушувала пані працювати — працювала, не дозволяли їсти — не їла, навіть якщо забороняли ходити в церкву — змушена була підко­рятися. Вона чітко усвідомлювала своє місце у цьому світі, розуміла, що не здатна змінити всю світобудову, адже залишався один-єдиний вихід — витримка, терпіння. Схожою на Устину була й стара бабуся. Вона звикла до свого безправного становища, пристосувалася, але жорстокість так і не знайшла місця в її серці.

Образи селянських жінок у повісті М. Вовчка «Інститутка» — це уособлення всіх українських жінок, завдяки силі яких не згасав вогник життя на нашій землі. Принижені, але непідкорені, вони продовжували щоденну боротьбу за своє життя та життя своїх дітей.