У п’єсі «Наталка Полтавка» в сатиричному плані подано образи возного й виборного. Возний — дрібний урядовець, що «помазався паном», «юриста завзятий і хапун такий, що і з рідного батька злупить!» З цинічною відвертістю виправдовує він хабарництво, несправедливість, які панували в тогочасному суспільстві. Вовча мораль возного найвиразніше проступає в його пісні «Всякому городу нрав і права…» Возний проповідує огидну мораль здирників і гнобителі:

Всякий, хто вище, той нижчого гне, —

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

Характер хапуги й здирника розкривається не прямолінійно. Поступово, іноді мимохідь, драматург показує способи його збагачення. Майстерно володіє письменник основним принципом реалістичної типізації — засобами розкриття різних рис характеру людини. Возний зображений не тільки як хабарник. Не раз у п’єсі виявляється його певна освіченість. Він добре обізнаний з українськими літописами. Але це в нього йде не від любові до культури рідного краю, а з його житейської, судової практики, щоб довести права своїх клієнтів на дворянство, він змушений ритися в літописах, обгрунтовуючи походження панків від шляхти, від значної козацької старшини.

Обізнаний возний і з театром, але й тут виявляється його груба натура. Возному хотілося, щоб на сцені справді вбивали, — тоді б, мовляв, було «за що гроші платити». Знає возний і літературу, зокрема вірші. Він просторікує про любов, яка не знає соціальних меж. Але й тут слова возного — брехня пана, а не погляди освіченої людини. І. Котляревський розкриває, що то за любов: «Люблю тя, дівицю, как жадньїй волк младую ягницю». Любов до Наталки не заважє возному одночасно відвідувати і «вдовствующую дякониху».

Незважаючи на «каяття», возний загалом тип негативний. Сцена самого «каяття» має гумористичний характер Слова його: «Я — возний і признаюсь, что от рождения моего расположен к добрим ділам; но за недосужностію по должности і за другими клопотами доселі ні одного не зділал», — викликають завжди сміх.

Виборний Макогоненко, представник сільської влади, у порівнянні з возним — маленький грішник. За характеристикою Миколи, «хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже». Микола викриває його хитрощі, удавану добрість. Розуміє й Наталка, що Макогоненко «до всей біди провідця». Він знається з чиновниками, запобігає перед панами і поступово втрачає зв’язки з односельцями. На словах виборний схвалює заходи по боротьбі з хабарництвом, а насправді і сам з вигодою для себе погоджується «хожденіє іміти» по «сердечному ділу» возного.

Він розуміє, що Наталці потрібен чоловік, який був би справжнім господарем, і в той же час радить дівчині вийти за возного заміж. Виборча посада, спілкування з чиновниками й панами навчили його лицемірству, улесливості. Возний цінує вміння Макогоненка «вернутись… хитро, мудро, недорогим коштом». Та й Микола підмітив у нього цю рису. Поведінка виборного в хаті Терпили-хи — найкраще тому підтвердження. То співчуттям, то лестощами, то звинуваченням Наталки в невдячності й безсердечності до матері він добивається згоди дівчини на одруження з возним. До бідних людей Макогоненко ставиться зверхньо. Миколу називає «йолопом», а Петра — «пройдисвітом», «ланцем». Слідом за возним погрожує Терпилисі й Наталці арештом та ув’язненням: «О, так! так! Зараз до волосного правленія та і в колоду».

Однак у виборного час від часу перемагає здоровий глузд, він правильно характеризує Наталку: «От вам і Полтавка! Люблю за обичай!» і Петра: «Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!» Очевидно, ще не зовсім втратив виборний совість, зв’язки з простими людьми.

Образ виборного типовий. У ньому драматург зібрав і талановито узагальнив найістотніші риси представників сільської верхівки, показавши їх у живій, конкретній обстановці.

Вірним другом Петра є безталанний сирота, бурлака Микола, який каже про себе: «Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота — без роду, без племені, без талану і без приюту…» Його позитивні риси: розум, дотепність, енергійність, глибоке розуміння життя людей. І. Котляревський майстерно розкрив характер Миколи — життєрадісної, жартівливої людини.

Микола любить рідний край, радіє навколишньому світу і хорошим людям, змінам, які відбуваються для загального добра. Він задоволений, що в Полтаві проходить велике будівництво: упорядковуються вулиці, зносяться старі будинки, а на їх місці

споруджуються нові, прокладаються тротуари. У своїх піснях він висловлює патріотичні почуття, славить дружбу російського та українського народів, їх спільну боротьбу проти ворогів.

Бурлаку Миколу тягне до такого ж, як і сам, тому він одразу братається з Петром і береться допомогти йому. Щирий і добро-іичливий. Микола підбадьорює Петра і Наталку, заохочує їх до боротьби за своє щастя.

Отже, у реалістичному плані розкриті колоритність характерів возного, виборного, Миколи дають нам уявлення про різні соціальні групи старого українського села. Якщо бурлака Микола виступає носієм моралі народу, то возний і виборний репрезентують сільську верхівку з її поглядами на життя, на місце і роль людини в антагоністичному суспільстві.