КОЛЕСО ІСТОРІЇ В РОМАНІ. Роман П. Куліша «Чорна рада» присвячений подіям української історії, що передували початку Великої Руїни. У цей час Правобе­режна Україна за Слободищенським трактатом відійшла до Польщі. Гетьманом Провобережжя був П. Тетеря. У Лівобережній же Ук­раїні розгорнулась боротьба між козацькою старшиною з її претен­дентами на гетьманську булаву В. Золотаренком і Я. Сомком та про­стим народом, який виступав за кошового Запорозької Січі І. Брюховецького, підтримуваного Москвою.

Для того щоб усвідомити особливості зображення історичних подій П. Кулішем, необхідно сказати кілька слів про його погляди. Основу світогляду Куліша становив своєрідний синтез релігійних, просвітительських, згодом поєднаних з позитивістськими, і роман­тичних уявлень. Через усе життя проніс Куліш сприйняту в юності ідею про цінність національної самобутності й неповторності істо­ричного шляху кожного народу. Він добре усвідомлював, що в бо­ротьбі за національне визволення необхідно уникати «свячених ножів». У сучасному цивідізованому світі, вважав Куліш, «шляхом козаччини і гайдамаччини нікуди йти», бо «усі шляхи перегород­жені початками культури». У своїх історичних дослідженнях, спи­раючись на документальні джерела, він оцінив козацькі повстання як такі, що руйнували культуру, початки української державності.

Попри те, що заповітною мрією Куліша було створення само­стійної Української держави, він залишався «проповідником руської двоїстості», тобто вважав, що політичний і державний союз Ук­раїни з Росією, їхнє культурне зближення зі збереженням і розвит­ком національної самобутності обох народів відповідає їхній природі. Цікаво, що й роман «Чорна рада» був написаний двома мовами — українською і російською, що є відображенням не тільки історичної дійсності, а й історіософської концепції автора. За Кулішем, для того щоб перейти до боротьби за політичну самостійність українського наро­ду, необхідно усамостійнити його національний рух. А зробити це покликані передусім українські письменники, яких він називав «мо­гучими речниками», «пророкуючими мирові народну духовну са­мостійність нашого народу».

Отже, ми вже зазначили, що в основі твору — події періоду Руї­ни, а точніше, перипетії, пов’язані із відомою історичною подією — «Чорною радою», що відбулась у Ніжині 1663 року. Проте у романі письменник реалізується не як історик, дослідник, а як митець. Дійовими особами «Чорної ради» є і реальні історичні постаті (геть­мани Я. Сомко, І. Брюховецький, В. Золотаренко, писар М. Вуяхе- вич), і вигадані особи.

Кожен з них, виявляючи своє ставлення до суспільно-історич­них подій, постає живим психологічним типом, що несе певну ідею, закладену автором. Так, наприклад, ідеалом Сомка й Шрама є ук­раїнська автономна феодальна держава. Навіть коли три полки пе­реходять від Сомка на бік Брюховецького, він не втрачає надії на перемогу: «Що мені тії князі та бояре? Що се вони видумали — шматовати Україну? Наше право козацьке, ніхто міждо нас не втру­чайся!» Такі ж думки висловлює і полковник Шрам: «У нас окаян­ний Тетеря торгується з ляхами за християнські душі, у вас десять гетьманів хапається за булаву, а що Вкраїна розідрана надвоє, про те усім байдуже!… Ні, нехай… і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила».

Письменник намагається віднайти відповідь на питання, яке вже давно турбувало його, не давало спокою: чому доля України є такою трагічною? Чому український народ знаходиться у постійній боротьбі за свої права, за свою волю, територіальну цілісність? Одна із при­чин — двоїстість людської душі та людського суспільства. Отже, якщо частина суспільства виконує функцію державобудівничу, твор­чу, то інша частина, як правило, схильна до бунту, насильства, руй­нації. Саме зіткнення цих двох сил, їх запекла боротьба спричиню­ють усі нещастя нашої землі. Тоді як старшини городових козаків, Сомко і Шрам, вболівають за цілісність своєї держави, її відрод­ження, відновлення, об’єднання, запорозька стихія і національно не­свідома частина суспільства схильна до соціального бунту, отже, до руйнації.

І ці дві сили ані в романі, ані в реальній дійсності не можуть вийти за межі конфлікту на шлях об’єднання заради спільної мети — єдиної повноцінної держави. У перших редакціях роману головна повчаль­на ідея твору була висловлена прямим текстом.

Куліш писав: «…скільки то було в нас на Вкраїні добрих і розум­них людей, та як то все те наніщо оберулось через безладдє, що не зуміли, як заповідав батько Хмельницький, усі уодно стояти!»

Пізніше з цензурних міркувань ці слова були викреслені з тек­сту, але вони легко прочитуються у підтексті роману.

У той же час у «Чорній раді» є персонажі, відсторонені від полі­тичних подій. Вони на боці звичайного людського щастя. Так бо­жий чоловік вважає, що запорукою світлих часів є моральна чисто­та й самовдосконалення. Сліпий кобзар ходив без поводиря, у ла­таній свитинці і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Але витра­чав він їх не заради задоволення власних примх, а викупляв невольників з неволі. Умів лікувати криваві рани, помагав страждальцям своїми молитвами й піснями.

Так само аполітичними є Петро Шрам і Леся. Вони мріють бути разом усе життя, але на перешкоді щастю молодих стає стара Чере- ваниха. Вона замислила видати заміж доньку вигідно, не звертаю­чи уваги на її власну волю.

У романі дві сюжетні лінії, але визначити, яка з них важливі­ша, не можна. Історію творять звичайні люди. їх життя, думки, почуття, переживання, прагнення й помилки вертять історичне ко­лесо. Тільки на часовій відстані від певної історичної події людина починає усвідомлювати всі її позитивні та негативні моменти. Але, перебуваючи під владою тих чи інших обставин, людина, як прави­ло, не представляє себе активним діячем історії. Як бачимо, дум­ки, висловлені П. Кулішем в середині XIX ст., залишаються акту­альними в наш час. Партії, які представляють різні політичні сили, вже кілька років продовжують запеклу боротьбу за владу. В той же час життя пересічних громадян тільки погіршується, а сама ідея державності поступово зводиться нанівець. Немає згоди, немає миру, спокою. Напевно, необхідно наших політиків примусити знову по­вернутися до школи і як слід вивчити історію й літературу.