КОХАННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО. Основоположник нової європейської лірики—італійський поет доби Ренесансу Франческо Петрарка. Джерелом його творчості було кохан­ня домадонни Лаури. Чисте, нероздільне, святе почуття проніс він через все своє життя.

Плодом його стала збірка поезій «Книга пісень» («Канцоньєре»), яка принесла поету славу й безсмертя.

Книга складається із двох розділів. Перший — «За життя ма­донни Лаури» (кохана померла від чуми). Петрарка вдячний долі за дароване почуття:

Благословенні будьте серця рани

І вимовлене пошепки ім’я

Моєї донни — ніжне і кохане…

Лаура була заміжньою і навряд чи знала Петрарку. Тому «Кни­га пісень» — це не історія кохання двох людей, а картина різного стану душі самого поета, естетизація його почуттів. Образ коханої дивує поетичною життєвістю й мальовничістю. Возвеличуючи Ла­уру, підкреслюючи її цнотливість і доброзичливість, благородство й досконалість земної краси, Петрарка одночасно змальовує важ­ливі деталі зовнішності коханої:

Де погляд ніжний, де чарівний вид;

Де постать горда, де струнка постава,

Де мова та бентежна й величава,

Що завдає негідникові встид?

Все життя поета минає під зіркою на ім’я Лаура:

Я вами дихаю, для вас палаю,

Я народивсь для вашого єства,

Без вас мені нема й не треба раю.

Сонети митця набули довершеної канонічної форми. Петрарка пише так натхненно й неперевершено, що на нього ще довгий час рівнялись наступні покоління літераторів. Мова поезій поета — це мова самого кохання.