КЛИМКО

Розділ І

Климко спав під скиртою в степу. Було холодно.

<…>. Десь там, біля тих гір, чув од людей Климко, було велике місто Слов’янськ, а поміж горами лежала брилами сіль, — бери скільки здужаєш. <..,>

Босий хлопець рано осиротів і жив удвох з дядею Кирилом у ба- раці на залізниці. Дядько працював машиністом. Поки він був на роботі, Климко порався в хаті, варив юшку й добре навчався в школі. Добрий родич завжди приносив племіннику гостинець.

Мирні ночі з вогнями станції були найщасливішими в житті хлопця. Але почалася війна. Одного страшного дня не повернувся паровоз дядька, а самого його привезли на дрезині мертвим. Після похорону тітка Мотя запросила Климка до себе жити, але він відмо­вився.

Мандруючи степом, хлопець вирішив піти по сіль. Поблизу скирти, де ночував Климко, проїхав німецький обоз. Солдат пішов за сіном і майже не застрелив бідолаху. Климко сказав, що йде по сіль. Старий воїн приніс йому галет і сіль та поїхав далі.

Розділ II

Йдучи вже восьмий день, Климко втомився. Спочатку було йти легко, бо дядьків товариш дід Бочонок, станційний аптекар, дав йому сухарів і грошей. Німецькі літаки розбомбили станцію, тому хлопець залишився без житла. Побачивши димок, Климко натра­пив на багаття, де знайшов печену картоплю. Поряд були грядки. Маленький герой назбирав чимало картоплі, половину спік і з’їв.

<…> Одразу ж за вибалком на пагорбі починалося якесь містеч­ко… І, йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої ву­лиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину. <…>

Розгледівши копичку сіна, хлопець звернув з дороги.

Розділ III

У курені Климко згадував, як жив після пожежі на станції. Він «знайшов собі притулок у невеличкій кімнатині на шахтній сорту­вальні». Зульфат Гарєєв дуже часто у нього залишався. Цей товариш позбавив Климка пацюків, позатикавши нори вугільним жаром.

На базарі люди обмінювали одяг на їжу, особливо дефіцитною була сіль. Тут Климко побачив свою із Зульфатом вчительку. Ната­ля Миколаївна із немовлям на руках тримала гарну червону сукню. Хлопці не дозволили їй продати сукню. Вони запросили вчительку до себе, а для її доньки Оленьки Зульфат приніс залізну колиску, їжі було мало, тому Климко вирішив піти у Слов’янськ за сіллю. Зульфата він залишив доглядати за Наталею Миколаївною, а сам жовтневим ранком вирушив у путь.

Розділ IV

Зробивши взуття із плащ-палатки, маленький герой увійшов до міста.

Великий базар зустрів його непривітно. Спочатку ошукала во­рожка. Потім Климко зустрів гарну дівчину, яка продавала яскра­ву хустку й тримала букет чорнобривців. Поряд швець продавав прорезинені тапочки. У бесіді хлопець все йому розповів про себе. Дядько подарував Климкові тапочки, пізнавши в ньому земляка з Донбасу. А за сіль сказав, що той проминув п’ятдесят зайвих кіло­метрів.Українська література

До базару прийшли поліцаї і почали виловлювати молодь. ІПвець і Климко захистили дівчину із хусткою. Добрий земляк по­кликав жінку, яка продавала сіль. Він запропонував їй взуття в обмін на сіль для Климка. Хлопець пішов до неї за сіллю.

Розділ V

Прокинувшись, Климко дізнався у тітки Марини, що три дні був у гарячці. Мабуть, застудився в дорозі.

Поки жінка ходила за молоком, хлопець підвівся й прибрав на подвір’ї: промів стежку, повисмикував бур’ян. Повернувшись, тітка розчулилась і запропонувала залишитися у неї за рідного сина.

<…>. — Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане в нас голоду, так і прийду або приїду. А зараз треба мені назад, мене там ждуть… <…>

Жінка домовилась, щоб Климка взяли до ешелону. Прихопив­ши торбинку із сіллю та харчами, хлопець вирушив у подорож.

Розділ VI

Повертаючись до станції, Климко почув постріли. Назустріч йому біг солдат, а за ним двоє. Автоматна черга поранила мужнього хлопця.

<…> А з пробитого мішка тоненькою білою цівкою потекла на дорогу сіль.

— Климка-а-а! Кли-и-мка-а! — почув Климко з гарячої пітьми і нічого вже більше не чув.

Від переїзду, піднявши руки, спотикаючись і падаючи, біг до Климка Зульфат.