«Кізонько моя мила, кізонько моя люба…»  Цього літа на канікулах я цілий місяць гостювала у бабусі. Живе вона у селі.

Цього разу на мене чекав сюрприз. Бабусина коза народила трьох козенят. Коли я приїхала, вони трохи підросли і паслися зі своєю мамою. Вони такі кумедні! Стрибають одне через одного, скрізь лізуть, все їм цікаво. Та найбільше їм подобається видиратися на невеличку копицю сіна. От тоді вони раді!

Бабуся сказала, щоб я вибрала собі кізочку, яка мені подобається. Вона її залишить, а двох інших віддасть, як вона висловилася, у надійні руки. Я вибрала собі сіреньку. Сама сіра, а ніжки білі, наче у чобітках. Голова і грудка також білі. А ще в неї є сережки. Так, справжні сережки. Коли вона мекає, сережки так дрібно-дрібно дрижать. І насамкінець — маленький, куций білий хвостик. Кізонька ним так смішно крутить, мабуть, намагається мух відігнати. Але ж він короткий!

Мою кізоньку я назвала Сережкою. Щодня я виводила її пастися. От диво — вона така неслухняна, тільки, якщо пасеться зі своєю мамою, то далеко від неї не відходить. А ще я допомагала заготовляти сіно на зиму для моєї кізки. Наступного літа Сережка буде вже дорослою і «пригостить» мене молоком.