КАВКАЗ

Искреннему моєму Якову де Бальмену

Кто даст главе моей воду,

И очесем моим источник слез,

И плачуся и день, и нощь о побиеннмх…

Иеремии глава 9, стих 1

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип’є

Живущої крові, —

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави Бога,

Великого Бога.

Приспана горем, заснула правда, навкруги панує зло. Але ав­тор вірить, що настане час, коли правда прокинеться.

За горами гори, политі кров’ю, саме там знаходиться воля, за­цькована воля. Полягло там немало людей, пролито безліч сліз. Ви- стачило б їх, щоб втопити всіх імператорів.

Огненне море! Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям Слава!

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

Українців поет порівнює з кавказькими горцями, які мають хоч відносну свободу. Ми ж тільки маємо тюрми та каторги.

Од молдаванина до фінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

Церква ж прощає можновладним усі гріхи.

Поет розповідає про безчинства панів над простими людьми, про те, як їх продають, програють у карти, б’ють, забирають останні гроші. Навіть у Бога просять неправди: допомоги у війні, крадіжці. А потім приносять у дар крадене ж.

Поет звертається до свого друга Якова де Бальмена, який заги­нув у бою на Кавказі. Він співчуває другові.