И забываю мир, и в сладкой тишине Я сладко усыплен…
О. С. Пушкін
Картини рідної природи у ліриці О. Пушкіна. Пушкін «начало всіх начал», він цілий світ російської душі, багатої і баламутної, бентежної і ніжної. Великий поет відобразив різноманіття російського життя першої чверті дев’ятнадцятого століття. Він говорив про свободу, викриваючи кріпосне право, «тиранів світу», був співцем дружби і любові. Важливе місце в його творчості займають ліричні вірші про природу.
З дитячих років Пушкін гаряче любив рідні російські пейзажі, любив сільську тишу, простори рідної країни. Поет за натурою, він чуйною душею сприймав навколишній світ. Свої спостереження, думки, почуття він висловив у своїх чудових творах.
У ранній період своєї творчості він малює природу в романтичному дусі, наприклад, у вірші «До моря» (1824 р.). Він був написаний напередодні від’їзду поета з Одеси. У ньому зображення моря дано в романтичному ключі. Воно здається поету втіленням неприборканої і вільної стихії, могутності і краси.
ражуючи море, поет міркує про свою долю вигнанця (він був у засланні), про долю народів взагалі:
Судьба людей повсюду та же:
Где благо, там уже на страже Иль просвещенье, иль тиран.
Його притягує морська стихія. У вірші розкривається романтична тема самотності поета у світі. Пізніше Пушкін від романтичного зображення переходить до реалістичних картин. Він малює зовнішньо скромну, але милу серцю красоту рідної природи. Він пише вірші: «Зимовий вечір», «Зимова дорога», «Зимовий ранок», «Хмара», «Знову я відвідав», «Осінь» та інші. Картини милої його серцю природи середньої смуги Росії написані з винятковою художньою силою. Всі пори року зображені Пушкіним, але особливо близькою була йому осінь. Прочитавши його «Осінь»’, на все життя сприймаєш осінні картини — по-пушкінськи. Це «сумна пора», але в той же час «очей зачарування», тому що багаті фарби осені захоплюють людину, і вона бачить «прощальну красу» рідного краю: «у багрець і золото одягнені ліси», «імлою хвилястою одягнені небеса», «рідкісний сонця промінь». Передав О. С. Пушкін почуття, близькі кожному з нас, коли писав:
Буря мглою небо кроет.
Вихри снежные крутя…
А на зміну хуртовині, що розгулялася, приходить Мороз и солнце; день чудесный!
А от мирний сільський пейзаж: «пустельний куток, приту¬лок спокою, праці і натхнення». Тут «шум дібров», «тиша полів», «темний сад із його прохолодою і квітами». Боляче поетові, що на фоні такої чудесної природи
… барство дикое, без чувства, без закона. Присвоило себе насильственной лозой И труд, и собственность, и время земледельца…
Контрастна картина красоти навколишнього світу ясніше відтіняє гіркоту, страждання людей, тому що
Здесь рабство тощее влачится по браздам Неумолимого владельца.
Картини природи допомагають Пушкіну передати свій ду¬шевний настрій, своє захоплення і свій гнів.
У вірші «Знову я відвідав» поет ніби підбиває підсумок роздумів про сенс життя, про свою долю, говорить про майбутнє. Тут зображений і дикий реальний пейзаж села Михайлівського, показані улюблені місця поета. Перед нами любимі Пушкіним три сосни,
… около корней их устарелых…
Теперь младая роща разрослась,
Зеленая семья…
Молодий гай, що зеленіє, виражає вічний плин життя, віру в майбутнє:
Здравствуй, племя Младое, незнакомое!..
І здається, що Олександр Сергійович Пушкін звертається до нас, його нащадків. І ми відповідаємо:
— Здрастуй, Пушкін!